«Вже снігом, мила, забіліла голова...» Нестор Чир

Читати онлайн вірш Нестора Чира «Вже снігом, мила, забіліла голова...»

A- A+ A A1 A2 A3

Вже снігом, мила, забіліла голова,
Рядочок літ стає щоразу довшим.
І світ чадить. І губляться слова,
Що йдуть крізь серце і холодну товщу

Здобутків, втрат, падінь і вознесінь,
Через горнило Дантового пекла...
Цей цвинтар бід і радощів усіх,
Немов смертельна у пустелі спека.

Та треба жити, хоч в очах туман
Й осінній плащ самотньої калини.
Коли палав від сорому Руан,
Всміхалась Жанна журно і безвинно.

Тепер і я, охоплений вогнем,
Перед тобою очищаю душу.
Настане час — хтось нитку перетне,
Вчорашнє розірветься з нині сущим, —

Та й буде вже по всьому, що було,
Що відлетіло птахом перелітним.
...Як я люблю тебе, нехай рясне зело
Розкаже горам, сонцю й синьовітру.