 |
Читати онлайн дуже стислий переказ новели Миколи Хвильового «Кіт у чоботях» |
«Кіт у чоботях» Микола Хвильовий (дуже стислий переказ)
З історії написання
Микола Хвильовий – член Комуністичної партії України з квітня 1919 року, активно підтримував комуністичні ідеї і брав участь у революційних подіях в Україні. У численних художніх та публіцистичних творах на першому етапі своєї творчості він відображував суперечливі враження з приводу них, загострюючи увагу на невідповідності своїх романтичних сподівань з реальністю.
У 1923 році в Харкові, у Державному видавництву України, вийшла перша збірка його прозових творів під назвою «Сині етюди». У літературі етюдами прийнято називати невеликі за обсягом, переважно безсюжетні твори з фіксацією конкретних злободенних «замальовок з натури», на тлі яких відображаються ті чи інші моменти внутрішнього стану людини. Ефект незавершеності етюду, який використовував письменник, спонукає читачів самостійно розбиратися в складних питаннях доби й робити висновки. Серед 17 творів, що увійшли в збірку «Сині етюди», є новела «Кіт у чоботях».
Тема: жінка у вирі суперечливих революційних подій; уявлення про ідеали революції і реальність, їх невідповідність.
Ідея: засудження фанатизму у впровадженні високих ідей у реальне життя суспільства та людини, згубність їх бездумного виконання.
Дуже стислий переказ
Оповідач описує полкову куховарку Гапку, яку бійці звуть товариш Жучок. Це проста дівчина з села, маленького зросту, кирпата, з блакитними очима, у подертому одязі кольору "хакі" і голеною головою, бо так зручніше для походу. Вона носить чоботи завеликого розміру, тому оповідач називає її "кіт у чоботях". Товариш Жучок безпартійна, але має товстеньку книжку "Что такое коммунизм". Коронна фраза у неї – «Дзуськи!» Оповідач розмірковує над тим, скільки ще таких товаришів Жучків потрапило у вир революційних подій та громадянської війни і куди вони зникли потім.
Через деякий час доля знову зводить оповідача з Гапкою. Літо. Він приїздить у пункт свого призначення і отримує записку з вимогою негайно зареєструватись в партійному осередку. Секретарем ком’ячейки виявився товариш Жучок – «кіт у чоботях». Оповідач не дуже здивувався – «минуло так багато часу, а "кіт у чоботях" і тоді вже був – "паходной Ленін..."». Як і колись «на ній колір "хакі", бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором "хакі". Як і тоді: «величезні чоботи не на ногу». Як і тоді – коронне слово:«Дзуськи!» Як і тоді, «бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький».
Одного разу товариш Жучок винесла оповідачу догану з записом у партквиток за пропуски партійних зібрань. Вона «рішуче входила в роль педагога», влаштовуючи на засіданнях партійців «дискусії» з приводу питань з теорії комунізму. Оповідач та його товариші не завжди могли дати на них правильну відповідь, плутались в термінах і сердилися на колишню полкову куховарку, бо вона у своїх коментарях зачіпає їхнє самолюбство. А ще вона «бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав)». На цих зібраннях висувалися гасла: «Геть сем'ю!» і «Хай живе холоста женщина!»
Коли товариш Жучок взнала, що оповідач відбуває у Таращанський полк і вони вже не зможуть бачитися, вона прислала йому записку, у який вибачається за те, що на дискусіях присікалася, повчала його... Пояснювала, що вона змушена була так чинити, бо «нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень».
Востаннє оповідач побачився з товаришем Жучком уночі в порожній школі, де на столах і підлозі спали «муралі революції» перед відрядженням у полки. Хтось плакав у кутку і не давав оповідачеві заснути. Це була товариш Жучок.
Вони вийшли на ґанок, і Гапка розповіла, що їй не 19 років, як думали усі у їх полку, а 25, і що в неї було байстря. Дитину повісив на ліхтарі козак, помстившись за те, що вона долучилась до революційного загону і пішла з ним. Це було на Далекім Сході, їй важко згадувати дитину, вона плаче, і від того їй буває соромно… Оповідач співчутливо зазначає: «Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і "кіт у чоботях", але і їй буває сумно й буває не буває, бо: – Дзуськи!» Своєю розповіддю він не збирається «викликати сльозу» у читачів, хоче сказати про «маленький подвиг». Чий? Хай подумає сам читач.
На завершення оповідач говорить: «Ми назвали – товариш Жучок. А історія назве – "кіт у чоботях". Кіт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно. Все».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.08.2022