«Без хліба» Борис Грінченко (дуже стислий переказ)

Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Бориса Грінченка «Без хліба»

«Без хліба» Борис Грінченко (дуже стислий переказ)

Тема: розповідь про важке життя селянської родини та її поведінка під час вирішення життєвих проблем.

Ідея: утвердження думки про силу та цінність народної моралі як основи справедливості й щасливого життя. 

Персонажі: 

  • Петро – бідний селянин. «Петрові дитячий плач мов ножем серце краяв».
  • Горпина – його дружина. «Але що ж я з собою зроблю, коли я не можу, коли мені несила до того звикнути (до думки, що її чоловік злодій). Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося».
  • Староста. «Він у достатках,– Петро думає,– та ще й краде»; «…Як сам, то хіба не бере відтіля ж (з гамазеї)? Торік же вкрав четверть ячменю...»; «… он і староста: сам гроші громадські краде, а нам хліба шматка не дає».
  • Громада. «Громада не розумом, а якось серцем почула, як Петро міг дійти до такого діла, і ніхто більше не згадував про його». 

Дуже стислий переказ 

Третій рік Горпина і Петро – молода подружня пара з маленькою дитиною, ледь-ледь зводять кінці з кінцями. Було спромоглися на теличку, але вона здохла, бо не було чим її годувати. Навесні скінчилося борошно. Три тижні жили з позичок хліба, а потім вже люди не давали, бо були непевні – чи віддадуть. Петро пробував найнятись до панів, але його не брали. 

Одного дня борошна в діжці залишилось тільки на дві перепічки. Голодна дитина плакала, бо у Горпини від недоїдання пропало молоко. Пішов Петро до старости у ратушу з надією позичити мішечок жита. Але той відмовив, він не мав права роздавати хліб без дозволу начальства, хоча це не завадило йому самому потихеньку красти зерно для себе. Тож і Петро, щоб не вмерти з голоду, наважився на крадіжку. 

Темної ночі він пробрався непомічений до гамазеї (склад з зерном), просвердлив в стіні дірку й «наточив» три неповних мішечка жита. Хліба вистачило ненадовго, але доля посміхнулась, і Петра взяли в найми. Злидні залишилися злиднями, та від голоду вже не потерпали. 

Крадіжку ніхто не помітив. Можна було б і заспокоїтися. Ан ні! Горпина ніяк не могла відкинути думку, що її чоловік – злодій. Вона «мов не та до його стала. Зникли ті розмови щирі та ласкаві, – тепер вона з чоловіком іноді й слова не промовить за день – сумна-сумна ходить». 

Він розумів жінку: його самого вже почала гризти згадка про крадіжку. Може, піти до громади і признатися? Бо «загинуло його щастя, може, навіки загинуло. А воно ж було колись, те щастя, було навіть і тоді, як голод їх мучив. А тепер усе зникло. Тільки груди пече, так пече...» А дружина? «Хоч би налаяла мене, хоч би докоряла, а то мовчить, нічого не каже, а як билина сохне». 

Одного дня наважився. Прийшов у волость до громади та упав до її ніг: «Люди добрі! Простіть мене, бо я злодій! Я вкрав з гамазеї...» Писар звелів був арештувати Петра, та громада не дала: «Це наше добро, наш і суд». Люди пробачили Петрові вимушений злочин, бо громада «якось серцем почула, як Петро міг дійти до такого діла, і ніхто більше не згадував про його».

Згодом Петро повернув до гамазеї повні три мішка хліба і відчув себе так, ніби вдруге на світ народився. Горпина знову стала, такою, як і перше була... «І стали вони знову жити, як жили...»

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
25.05.2022