 |
Читати онлайн стислий переказ оповідання Бориса Грінченка «Сам собі пан» |
«Сам собі пан» Борис Грінченко (стислий переказ)
Тема: безмежна прірва між багатіями і людьми з народу, право «мужика» на людську гідність і суспільну рівність.
Ідея твору: засудження суспільної нерівності, утвердження думки про те, що кожна людина повинна мати людські права.
Герой твору:
Данило – «Високий літній селянин у кудлатій капелюсі, з-під якої блищала пара виразних розумних очей»; «Думка в мене, – нехай собі там хто що хоче, а вже я дознаю, як воно так на світі жити, щоб ніхто тобою не поштурхував, а щоб сам собі пан був!».
Односельці про вчинок Данила: «Я б такого і не вдав, як Данило – не витримався б. Бо це треба як затятися, то вже щоб і не зрухнутися зі свого».
Стислий переказ
Селянин Данило, який їхав поїздом з двома товаришами у «громадських справах», розповідає оповідачу про свою спробу «панського права добути».
Якось він вирішив довідатися, «чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів». Тож коли йому треба було поїхати в місто поїздом, купив квиток у вагон першого класу. Кондуктор, обзиваючи Данила «мурлом», спочатку не хотів пускати його у вагон, але коли побачив квиток, то подумав, що селянин несе той квиток своєму пану й пропустив.
Внутрішнє обладнання вагону мало вигляд панської світлиці, і це вразило Данила. Він знайшов вільне місце і сів. Аж тут пани, що опинились його сусідами, обурились: як це простий мужик осмілився їхати першим класом разом з ними. Покликали кондуктора. Але той, побачивши квиток Данила, не знав, що вдіяти, як звертатися до селюка, чи на «ти», чи на «ви».
Поїзд рушив. Дехто з панів закурив. Данило і собі набив люльку. Аж тут молодий панок сказав, що чадний мужицький тютюн тут не курять, про це навіть табличка у вагоні є. Але Данило розсудливо заперечив: він письменний і на табличці написано лише про те, що не можна виходити з вагону під час руху поїзда. Як пани не будуть курити, то й він не буде. Як пани будуть виходити з вагону, щоб покурити, то й він буде робити так само.
Тоді один панок кинув на топчан Данила свою цигарку, щоб той не чадів мужицькою люлькою. Данило не взяв, скинув її на долівку, сказав: «Не кидайте мені, пане, бо я не собака». Кондуктор почав погрожувати, що виведе Данила з вагону на наступній зупинці поїзда. Пан з чорною бородою, що все читав якусь книжку, заступився: «Хіба ви маєте право не давати пасажирам їхати?» Кондуктор ретирувався.
Пан з книжкою по-людськи поставився до Данила, розмовляв з ним, як з рівним, умовив пригоститися духмяним тютюном. Тож Данило й думав про себе: «Бач, як воно на світі діється: то як собаці кидали, а тепер уже, як людині, подають та припрохують. Еге-ге! Треба тільки не подаватися! Так же я тепер і робитиму!»
Поїзд приїхав до Ч. Данило владнав свої справи, дещо прикупив і мав до відходу поїзда додому вільний час. Надумав, що «треба ж іще подивитися, яково то самому собі паном бути». Вирішив піти в театр, подивитися, що воно таке, а квиток купити на панське місце. Ходить по городу, читає афіші, але не щастить. Театральні вистави будуть або завтра, або вже відбулися вчора. Аж ось побачив афішу, що сповіщала: «у залі дворянського собранія концерт» і подумав: «Ото й моє – де пани, там і я».
Ввечері Данило купив найдорожчий квиток за два карбованці у перший ряд, зайшов до зали, знайшов своє сьоме місце у першому ряду крісел і сів. Чує, як позаду все голосніше здіймається лемент. Панів обурює, що до зали «дворянського собранія» посмів увійти простий мужлан у селянському вбранні, та ще й сів у перший ряд.
Викликали поліцейського. Той прибіг з солдатом. Вони ухопили Данила й вивели з зали. Поліцейський наказав підлеглому відвести Данила в околоток, ще й пригрозив добряче провчити «хамлюгу» «по-своєму» за зухвалий вчинок.
Данило зрозумів, що йому буде непереливки, і почав торгуватися з конвоїром: скільки треба заплатити, щоб той «дозволив» йому втекти? Зійшлися на трьох карбованцях, і Данило пірнув у темнішу вулочку. Зупинив візника й помчав на станцію. У вагоні трусився, аж поки поїзд не рушив. Їхав і думав: «Не страшно мені тих поліцейських самих, так страшно тієї ганьби та зневаги».
Приїхав додому. Через деякий час розповів про свою пригоду жінці. А та – своїй сестрі Хотині, а та – всім іншим на селі. Тож вони з того часу посміюються над тим, як Данило «панського права добувався». Але він сам вважає, що «добувався не панського права, а людського, якого, на жаль, на той час не було».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
25.05.2022