Osvita.ua Среднее образование Кто и как учит медиаграмотности учителей
Кто и как учит медиаграмотности учителей

О медиаграмотности в среде украинских учителей и как выводить ее на качественно новый уровень

Кто и как учит медиаграмотности учителей

«Медіаосвіта — це підґрунтя для всіх шкільних предметів». Хто і як навчає медіаграмотності вчителів

Олександр Мокрогуз — завідувач кафедри методики викладання суспільних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Ушинського. Протягом кількох років займається розвитком медіаосвіти, читає курс медіаграмотності для вчителів та створив перший у країні кабінет медіаосвіти. MediaSapiens поспілкувався з паном Мокрогузом про медіаграмотність у середовищі українських вчителів і як виводити її на якісно новий рівень.

Пане Олександре, скільки років ви вже підвищуєте рівень медіаграмотності вчителів?

Упровадження медіаосвіти в Україні почалося у 2011 році. Тоді 40 шкіл із декількох областей як експеримент почали застосовувати різні види навчання медіаграмотності. Чернігівщина до когорти обраних тоді не потрапила.

Та вже 2012 року ми провели свій експеримент зі впровадження медіаосвіти в Чернігівській області, в районній гімназії в Козельці та чернігівській школі № 16. Також започаткували власний конкурс, у якому учні змагались у знаннях із медіграмотності. Відтоді ми займаємося підвищенням кваліфікації вчителів у сфері медіаграмотності.

І яким був результат експерименту майже вісім років тому?

Ми хотіли подивитися, як розвивається медіаосвіта серед учнів. Спочатку ми опитували старшокласників, на спеціальних заняттях знайомили їх із медіасферою й тим, що в ній відбувається. Водночас ми проводили семінари та тренінги для вчителів з області.

І серед учнів, і серед учителів, рівень медіаграмотності був невисокий. Можливо, на той час це було не так актуально. Ще не стався в нашій країні 2014 рік, який сформував гостру потребу в медіаосвіті, насамперед через інформаційну війну. З її початком, люди відчули, навіщо потрібна медіаосвіта. Вона пояснювала, як боротися в цій війні й не програвати.

Ви побачили рівень медіаграмотності серед учнів і вчителів. Кого з них, на вашу думку, легше або ефективніше навчати?

Я так скажу — однаково. Усі вони спершу були не дуже обізнані в медіаосвіті. Плюси та мінуси є в навчанні як одних, так і інших. І вчителі, й діти можуть вбирати все, як губки, ми бачили це неодноразово. Плюс для учнів — майже всі вони знаються на соцмережах. Вчителі ж часто розуміються поверхово. Проте вчителі мають більший життєвий досвід і певний імунітет до різної інформації, якого діти набудуть із віком.

Опитування були й серед батьків учнів — їхній рівень медіаграмотності теж був невисоким. На жаль, він і залишається низьким. Усе ж учителі після підготовки ведуть перед у медіаосвіті, через них отримують знання й діти. А батьків ніхто не вчить. Є лише кілька проєктів для батьків, але залученість там невелика.

Учні та вчителі були для нас рівними, з усіма ми починали з азів. Розповідали, що таке медіа, як до них ставитись, як можуть маніпулювати людьми. Згоден, сьогодні виглядає, ніби ми пояснювали елементарні речі, але на тоді це було просто необхідно. Правда, наші вчителі, м’яко кажучи, не дуже знають про теорію медіа. Навіть історія кіно для них часто — темна картинка. Що вже казати про особливості роботи оператора чи режисера.

Після такого вдалого експерименту інтерес до медіаосвіти зріс. Нас із моїм колегою Михайлом Коропатником запрошували до інших шкіл, щоби ми в них провели такі заняття і тренінги.

Як ви вважаєте, наскільки вдало, на даний час, медіаосвіта впроваджується в освітній процес?

Якщо ми говоримо про 2016 рік, коли оновилася концепція впровадження медіаосвіти, створена ще 2010 року, то були чіткі меседжі від тодішнього міністра освіти та науки Лілії Гриневич, вона підтримує медіаосвіту та бачить її в рамках Нової української школи (НУШ). Тоді однією з компетентностей, які мав освоїти учень, стала медіаграмотність.

Цьогоріч 25 листопада нова міністерка освіти і науки Ганна Новосад також сказала, що медіаосвіту впроваджуватимуть в усі стандарти й навчальні програми середньої освіти. Медіаосвіту інтегруватимуть у навчальні предмети, але щось мені підказує, що вона згодом буде окремим предметом. Факультативи, які вже є, розвиватимуться активніше.

Медіаосвіта дуже сильно стартувала. Гадаю, рівень, якого ми досягли, — вже достатній. Але завжди є куди прагнути.

Візьмімо за приклад Чернігівську область, де медіаосвіта у 2012 році була впроваджена у двох чи трьох класах, а сьогодні ми вже маємо понад 45 класів. Майже третина об’єднаних громад у нашій області має той рівень медіаграмотності, за який не соромно.

Тобто можна сказати, що медіаосвіта в Україні перетнула свій екватор і тепер буде вдосконалювати знання українців?

Звісно, я ж не дарма згадав Гриневич та Новосад. Я впевнений, що за їхньої підтримки та меседжів, які вони дають суспільству, медіаосвіту впроваджуватимуть далі. Спаду вже не буде.

Медіаосвіта — це підґрунтя для всіх шкільних предметів. Коли вчителі працюють з інформацією зі свого предмету, вони завжди працюють із її декодуванням, із її розумінням, застосуванням і представленням. Тому медіаосвіта потрібна для всіх учителів без винятку.

Як ефективніше впроваджувати медіаосвіту в школах: через наскрізне навчання чи окремим курсом?

Програма «У-медіа» (фінансується Агентством США з міжнародного розвитку USAID та виконується міжнародною громадською організацією «Internews Network». — MS) проводила загальноукраїнське дослідження. Учителі застосовують і наскрізне навчання, коли медіаосвіту інтегрують у шкільні предмети, і метод факультативних курсів, яких у Чернігівській області вже є кілька. І це в тому регіоні, який має не найкраще фінансування освіти, адже в деяких областях саме місцевий бюджет фінансує ці курси. Наприклад, Дніпропетровська область фінансує факультативи з медіаграмотності для 80 шкіл, а на Чернігівщині фінансуються тільки для 27.

Якщо говорити про окремі курси медіаграмотності, то наразі є курс для 8–9 класів, курс «Сходинки до медіаграмотності» для початкової школи. Не дивуйтесь, але є курси навіть для дошкільнят. Адже часто діти отримують у руки смартфони ще в дошкільному віці. Усі програми мають гриф Міносвіти і вчителі можуть сміливо обирати, що їм до вподоби, й використовувати.

Проте факультативи тісно пов’язані з коштами, й немалими. Менше вартує навчання медіаграмотності під час простих уроків, але тут уже вчителі мають бути добре підготовлені, щоби правильно організувати роботу. Факультативи ж ведуть спеціалісти з медіаосвіти, а інтеграція у предмет — це зовсім інше. Тут учителі мають пройти курси, отримати певні навички та вміння, і вже потім передавати це дітям.

Щодо ефективності якогось методу — не варто бути категоричним. Будь-який підхід, що дозволяє вчителю впроваджувати медіаосвіту, має право на життя. Головне — прагнути до нашої головної мети — підняти рівень медіаграмотності учнів через учителів. Здебільшого все залежить від ініціативи вчителя та підтримки адміністрації школи.

Чи можна вважати медіаосвіту одним із напрямів підготовки у школі, який реально допомагає в подальшому житті школярів? Адже всі ми не раз чули: «І як мені допомогли в житті ті ваші інтеграли?»

Завдання НУШ — випустити компетентнісного учня. Він має вміти застосувати теоретичні знання на практиці. Лише теоретичні знання зараз нікому не потрібні, всі потребують умілого застосування цих знань на практиці.

Наприклад, знання про електричні прилади, які учень отримує на уроках фізики. Якщо він буде знати, як їх продають у медіа, водночас орієнтуватиметься в характеристиках приладів, то він із легкістю зможе обрати тільки якісний прилад та обійти всі рекламні пастки. Це найпростіший приклад, як інтеграція медіаграмотності на уроках фізики може покращити буденність учнів.

Ви навчаєте вчителів, а яке додаткове навчання проходили саме ви? Можливо, відвідували якісь тематичні курси?

У 2011 році Академія української преси (АУП) почала використовувати таку форму додаткового навчання, як школи. Досі їх відбулося десь двадцять. В одній із них брав участь і я. Я відвідував одну з найкращих конференцій із медіаосвіти від тої ж АУП та інших організацій. Брав участь у тренінгах, як-от від IREX. У 2015 році проводили цікавий тренінг — «Не потони в інформаційному дощі». Тепер IREX проводить найбільш потужний, наскільки мені відомо, навчальний проєкт за всі роки існування української освіти — «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність».

Через усі ці речі я пройшов як учасник та викладач. Пізніше ставав тренером у проєктах в інших українських областях. Усі ці заходи в поєднанні із самоосвітою дають свої плоди. Тепер я відчуваю, що маю моральне право щось підказати, порекомендувати або ж просто поділитися досвідом. Тепер ми проводимо свої тренінги в Чернігівській області — десь два на рік.

Окрім цього ми в інституті започаткували інтегровані лекції практично на всіх курсах підвищення кваліфікації. Десь до 70 % вчителів знайомляться на одній-двох лекціях із медіаграмотністю. Розмовляємо про медіаосвіту, рекомендуємо джерела інформації, літературу або курси. Усе це для того, щоби в учителів зародилася думка, що це можна, це не заборонено, і впровадження такого курсу в їхніх школах залежить тільки від них.

Що порекомендуєте з посібників, книжок або ж сайтів, де можна самому підняти свій рівень медіаграмотності?

Як на мене, найпотужнішим сайтом, де є реально класні матеріали з медіаосвіти — це сайт АУП. Там є безкоштовні електронні версії всіх підручників та посібників, які вони розробили. Вони навіть зробили окремий сайт присвячений медіаосвіті — medialiteracy.org.ua. Натискаєш на жовтеньке посилання на головній сторінці сайту АУП і потрапляєш у світ матеріалів тільки для освітян: розробки занять, презентації на теми, розробки для проведення позакласних заходів, а не тільки для уроків. На цьому ж сайті є посилання на гру «Медіазнайко». Вона квестового плану, дуже тісно пов’язана із програмою «Основи медіаграмотності», одним з авторів якої є і я. Також я брав участь і в адаптації гри до українських реалій, адже її створили наші вірменські колеги, які люб’язно нею поділилися.

Дуже багато матеріалів є на сайтах, які займаються медіаосвітою: «Детектор медіа», StopFake, сайт IREX. Крім того існують фейсбук-сторінки окремих освітян, які активно постять матеріали з цього приводу. Також у фейсбуку вже сформувалися спеціалізовані спільноти для розміщення та обговорення матеріалів із медіаосвіти.

Як так сталося, що медіаосвіта звела українців із вірменами, і як проходила адаптація гри «Медіазнайко»?

Є дуже хороша менеджерка освітніх програм АУП — Оксана Волошенюк. Ця людина є не просто мозком, а ще й мотором розвитку медіаосвіти в Україні. АУП із самого початку займалася роботою із журналістами, тож мала контакти в різних країнах світу. Саме так Оксана й познайомилася з вірменським досвідом розвитку медіаграмотності та завдяки їй ми отримали онлайн-гру «Медіазнайко».

Сама гра буде корисною як дітям, так і вчителям?

Вона буде корисною будь-якій людині, яка в неї зіграє та спробує свої сили в медіаграмотності. Там є дев'ять тем, котрі йдуть одна за одною, як квест. Створювали гру для дітей, але рекомендуємо і вчителям, адже і вчителі інколи — як діти. Рівень знань із медіаграмотності в них приблизно однаковий.

Коли ми просили вчителів у неї зіграти, то їх вона реально захоплювала. У «Медіазнайці» можна навіть створити свою телепрограму з різних частин відеоматеріалу. За допомогою цієї гри кожен зможе розширити свій кругозір та підняти на рівень вище свою медіаграмотність.

Чи є нині професійна підготовка викладачів із медіаосвіти?

Ми тільки на початковому етапі, тому викладачів медіаосвіти як таких ще майже немає. Пару років тому тільки на історичному факультеті в університеті Драгоманова відкрили спеціальність вчителя історії та медіаосвіти. Жоден інший педагогічний університет країни не має таких точок підготовки. Можливо, хтось зараз і готується до відкриття такої спеціальності, але я про це не знаю. Я думаю, з часом усі ці проєкти і тренінги для вчителів перейдуть на рівень професійної підготовки в університетах.

Які є ключові елементи інфомедійної грамотності?

Загалом, усі елементи рівнозначні та однаково важливі в нашій справі. Адже відсутність одного з етапів навчання призведе до неможливості його продовження. Починати потрібно з вивчення технічних засобів, завдяки яким можна ознайомлюватись із медіа. Я це називаю ознайомлення «Увімк-Вимк», тобто першочергове, чого треба навчитися. Потім треба зрозуміти, як шукати інформацію (з точки зору її якості). Знайшли інформацію — критично її проаналізуйте. І, звісно, треба розуміти, як саме робиться те, що ви бачите чи читаєте. Знання того, як виробляється інформаційний продукт, дає можливість зрозуміти, де тобою можуть маніпулювати. Знаючи методику накладання однієї фотографії на іншу та варіанти перевірки оригіналу фотографії, кожен зможе відрізнити фейк від справжнього фото й новини.

Усі ці компоненти або етапи поєднані включенням критичного мислення, яке допомагає на кожному етапі зрозуміти, як це працює й навіщо. Критичне мислення є стрижнем, який пронизує всю піраміду з елементів, які і створюють медіаграмотність.

Як учителі підтверджують те, що вони стали реально медіаграмотними?

Тільки через створення свого інформаційного продукту. Цим вони показують, що зрозуміли, з чого складається медіа, й можуть розрізняти види інформації. На наших тренінгах учителі самі робили інтерв’ю та створювали таблиці для написання блогу.

На наступний рік наш інститут запланував курс медіаосвіти. Після ми видаватимемо сертифікат, який свідчитиме про реальне підвищення кваліфікації вчителя. Це новий рівень для нашої сфери.

Розкажіть про ваше найцікавіше або кумедне заняття з медіаграмотності з учителями.

Я часто дивуюся, бо навіть тепер, у 2019 році, вчителі мене запитують: «А хто є власниками українських каналів?» Люди загалом досі не знають власників каналів, про яких начебто мають знати вже всі, адже про них так багато сказали.

Справді дивує, коли даєш учителям відверто маніпулятивну новину, а вони розводять руками й кажуть: «Ну так усе ж правильно, а що тут не так?».

Але коли до них приходить розуміння методів роботи медіа, коли вони реально стають медіаграмотними та здатними впроваджувати медіаосвіту в школах — це гріє душу.

У своєму інституті ви заснували перший кабінет медіаосвіти, який дещо схожий на кабінет інформатики, але це не так. Як ви до цього прийшли та які були складнощі у впровадженні такої ідеї?

Ми його створили нещодавно, у 2017 році. Ідея полягала в тому, що якщо Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти веде перед у такій галузі як медіаосвіта, то треба створювати власний кабінет для цих потреб.

Ми з Михайлом Коропатником зметикували та звернулися до ректора, й він нас підтримав. Ідея була зробити стенди в кабінеті, щоб увага вчителів на заняттях або на перерві постійно була прикута до нової інформації. Коштом інституту кабінет обладнали сучасною апаратурою, але сподіваємося, що він і надалі вдосконалюватиметься. Тут ми проводимо заняття з медіаосвіти та тренінги. Я б навіть сказав, що наш кабінет є центром медіаосвіти всієї освітянської спільноти області.

Що найбільше хочуть дізнатися на ваших заняттях учителі?

Їх цікавить практично все, і це не через низький рівень їхньої медіаграмотності. Ми всі щось знаємо про США, але це ж не означає, що ми не хочемо дізнатися про Штати більше або навіть поїхати туди й побачити все на власні очі. Так само і з учителями та їхнім прагненням дізнатися щось нове в галузі медіаосвіти.

Вчителів дуже цікавить деталізація тих знань, які вони вже мають. Вони завжди готові слухати про те, як же створюють маніпуляцію. Також їм цікава тема інформаційної війни, її впливу на суспільство, і як же протистояти цій війні.

Ваші випускники почали виробляти якісь власні інформаційні продукти?

Якщо в цифрах: на останній конференції з медіаграмотності було вісім учасників від Чернігівщини. Були представники від інших 25 областей, але далеко не в кожного регіону їх було аж стільки. До написання монографій наші вчителі ще не доросли, а може вони їм і не треба. Проте вони пишуть методичні посібники, в яких конкретно прописують практичне застосування знань із медіаграмотності.

На Чернігівщині вже є вчителі, які проводять власні тренінги. Вчителька чернігівської школи № 30 Олександра Розумієнко стала тренеркою у проєкті «Вивчай та розрізняй» від IREX. Надзвичайно приємно, коли ти починав із кимось з основ медіаграмотності, а тепер цей хтось уже ділиться досвідом та навчає інших.

Які маніпуляції вчителі сприймають найгірше?

Одного разу продемонстрував їм маніпуляцію, узяв і записав уривок новинного матеріалу з каналу «Россия 24». Це був 2014 рік, і матеріал називався «Який складний шлях пройшла Україна у своїй історії». Там пан Соловйов, що веде на телеканалі «Россия 24» пропагандистську передачу «Вечер с Владимиром Соловьевым», озвучував відеонарізку. І коли він казав про те, що землі російської імперії прагнули поділити президенти, монархи, диктатори, то саме на слові «диктатори» на екрані з’являвся президент США Вудро Вільсон, який став лауреатом Нобелівської премії миру 1919 року, присудженої йому за миротворчі зусилля. Начебто маленький та незначний момент маніпуляції, який мало хто помітить, але саме з таких елементів і складається велика й масштабна маніпуляція.

Чи помічаєте ви зміни у сприйнятті інформації вашими випускниками після завершенню курсу?

Ми не проводили досліджень, та й дослідити це важко. На розвиток медіаграмотності впливаємо ж не лише ми, тренери, але й інші чинники, як-от самоосвіта людини. За кілька років рівень практичних та методичних знань наших випускників, без сумніву підвищився. Ми бачимо та аналізуємо фідбек від вчителів. Є люди (їх мало, але вони є), на яких наше навчання майже ніяк не вплинуло, бо вони просто не хотіли цьому навчатися. І, до речі, це не залежить від віку, бо в нас були як молоді вчителі, так і старші. Усе залежить від ініціативності та амбіцій людини.

Наше завдання — розповсюдити медіаосвіту серед освітян, щоб вона пустила корені, а далі ми вже будемо її поливати, аби вона розвивалася.

За матеріалами MediaSapiens.

Освіта.ua
21.12.2019

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!