Osvita.ua Среднее образование Общественный заказ на гражданское образование
Общественный заказ на гражданское образование

Мы часто говорим детям, что надо любить Украину, а что эта любовь предусматривает - не объясняем

Общественный заказ на гражданское образование

Метою освіти є всебічний розвиток людини …, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству…
Преамбула ЗУ «Про освіту»

Роль активного і відповідального громадянина співпадає з роллю активного і відповідального учня

«Ціль громадянської освіти – поширити у громадянському суспільстві знання про те, як працює політика, і підтримати громадян у їх прагненні вирішувати загальні питання своїми силами», – зазначено на сайті Федерального агентства з громадянської освіти Німеччини – державного органу, спеціально створеного 1952 р. для впровадження громадянської освіти в країні. Ця інституція проводить тренінги для вчителів, журналістів, а також інших фахівців, хто працює з молоддю, створює освітні продукти, просуваючи проінформованість громадян про демократію.

Що маємо в Україні? За наказом МОН № 1410 від 18.12.2018 р. було утворено робочу групу з розроблення Стратегії розвитку громадянської освіти та плану заходів щодо її реалізації. Відповідно документу, орієнтовно у березні 2019 р. громадськості має бути представлено проект означеної Стратегії та плану заходів на її виконання.

За даними масового соціологічного дослідження, проведеного у травні 2018 року швейцарсько-українським проектом «Розвиток громадянських компететностей в Україні ‒ DOCCU», 70% вчителів ‒ вважають, що особа повинна навчатися демократичному громадянству, починаючи з дошкільного віку і впродовж всього життя. В «унісон» позиції цієї групи освітян у жовтні 2018 р. в Україні було прийнято Концепцію розвитку громадянської освіти, у якій, між іншим, визначено відповідальність органів місцевого самоврядування за створення умов для отримання практичних навичок врядування і управління членами громади.

У документі визначено, що громадянська освіта має охоплювати всі види освіти (формальну, неформальну, інформальну), а також всі складники освіти, всі рівні освіти і всі вікові групи громадян, зокрема освіту дорослих, та бути спрямованою на формування громадянських компетентностей.

Чи можна вважати одним з неочікуваних «результатів» активізації громадських дискусій на цю тему те, що, згідно з дослідженням DOCCU, кожен четвертий вчитель вважає: «для того, щоб володіти правами людини, потрібно набути громадянських компетентностей» (правильна відповідь – «достатньо тільки народитися»). Відтак, можемо стверджувати, що ми багато розмовляємо, але, власне, конструктивного розуміння, що таке громадянська освіта, досі не вистачає. Громадянська освіта постійно «на слуху», а це звучання залишається формальним, більше стосується форми, а не змісту освітнього процесу.

За результатами масового соціологічного опитування, проведеного швейцарсько-українським проектом «Розвиток громадянських компетентностей в Україні ‒ DOCCU», кожен четвертий український вчитель вважає найширшим поняттям в громадянській освіті «патріотизм», кожен п’ятий – «правову свідомість», іще кожен п’ятий – «мораль та етику». Лише кожен четвертий правильно означив таким поняттям «громадянськість».

У цей же час тільки один з п’яти учнів відзначив, що має певну сферу відповідальності як юний громадянин. Проте тільки один з 10 десяти зумів конкретизувати, у чому полягає ця відповідальність.

У школі ми часто говоримо дітям, що треба любити Україну, а що саме передбачає ця любов ‒ не пояснюємо. Україна – це українці. І любити її можна, не лише виголошуючи полум’яні промови на публіку, а, наприклад, подбавши про чистоту за своїм улюбленцем в парку, уступивши місце в транспорті старшій людині, будучи привітним, небайдужим до співгромадян та ін. Але про це ‒ нижче.

11 травня 2010 року Радою Європи (РЄ) було прийнято Хартію з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини (ОДГ/ОПЛ). ОДГ/ОПЛ є основним компонентом громадянської освіти. Україна, як член Ради Європи, запроваджує в національну систему освіти основні положення освітньої політики, розроблені цією організацією. Хартія передбачає впровадження ОДГ/ОПЛ як основної компоненти громадянської освіти через усі види формальної, неформальної та інформальної освіти. Рада Європи прагне втілити у життя положення Хартії Ради Європи з ОДГ/ОПЛ шляхом розвитку компетентності працівників сфери освіти, молоді та місцевих партнерів, заходів, спрямованих на залучення молоді до діяльності на рівні громад, підвищення культури демократії в школах, що має на меті підготувати молодь до дорослого життя як активних громадян демократичних спільнот. Основний інструмент, який пропонує РЄ ‒ тренінги для працівників сфери освіти та представників громадянського суспільства у співпраці із місцевими партнерами.

На думку КаренО’Ши, автора глосарію термінів РЄ з ОДГ/ОПЛ, «однією з першочергових цілей для ОДГ є сприяння створенню культури демократії та прав людини, культури, яка дозволить кожній окремій особистості реалізувати себе в колективному проекті, тобто створення почуття спільності, що посилює соціальну єдність, взаєморозуміння та солідарність. Громадянська освіта включає в себе такі цінності, як людська гідність, відповідальність, терпимість та демократія. «Крім того, національні традиції і патріотизм часто розглядаються важливими цінностями, які варто викладати», ‒ стверджує Карен О’Ши. Можемо підсумувати, що без сформованого громадянина, який усвідомлює цінність публічного інтересу та демонструє відповідальне виконання своїх громадянських обов’язків, складно сформувати патріота, який діятиме конструктивно для розвитку демократії та забезпечення прав людини.

Громадянськість передбачає, що кожен повинен долучитися у вирішення питань, які стосуються громадського життя і діяти в ролі активного та відповідального громадянина. На відміну від патріотизму, громадянськість, поряд з афективною прихильністю до певної країни, містить набір раціональних установок щодо активної участі індивіда у забезпеченні загального добробуту (наприклад, повага до закону вимагає не сліпого підпорядкування вже прийнятим правилам і законам, а спроможність долучатися до їх розробки).

У цьому контексті доречно говорити про формат громадянського патріотизму, що дозволяє враховувати пріоритетність країнового інтересу, з можливістю у демократичний спосіб обміркувати позиції інших сторін. Цей тип патріотизму більшою мірою пов’язаний з відповідальною установкою індивіда поважати та дотримуватися і норм суспільного договору (Конституції, національного законодавства). На думку вітчизняних вчених, у сучасній Україні громадянський патріотизм повинен бути невід’ємним складником культивування відповідальності за єдність країни.

У зміст громадянськості також закладено усвідомлення беззаперечної цінності прав людини. За результатами соціологічного дослідження 2017 року, 54% українців ніколи не намагалися захищати свої права. Причому з числа тих, хто намагався захистити свої права, 65% громадян це не вдалося. Така ситуація негативно впливає не лише на загальний рівень «державного оптимізму», а й на якість громадянського патріотизму. Неналежне ставлення українців до своїх, наприклад, виборчих прав ілюструє динаміка явки на виборах: 1994-1995 – 76%; 2006-2009 – 62%; 2010-2014 – 52% (дані Держстату). На думку самих учнів, у школах найчастіше порушують такі права дитини: право на отримання інформації; на приватне життя; на свободу висловлювання; на свободу самовираження.

Повноцінна участь у всьому спектрі людських взаємин – єдиний спосіб стати справжньою людиною (Аристотель)

Відомий американський педагог Дж.Т. Гатто, розмірковуючи про дієву освітню реформу, стверджував: «Служіння громаді має стати обов’язковою частиною шкільного навчання. Окрім досвіду безкорисливості, це ще найкращий спосіб передати відповідальність у основних сферах буття. Школярі мають брати участь у громадських проектах, бо досвід допомоги іншим допомагає бачити речі з іншого боку, змушує переглянути цілі та цінності. З цього слід починати шкільну реформу».

Згідно із дослідженнями DOCCU, кожен третій учень не зміг назвати хоча б одну проблему місцевої громади, яку він обговорював у школі (а, отже, не обговорював).Як зазначала американська суспільна діячка Е. Рузвельт, права людини беруть початок з маленьких міст і маленьких громад, коли люди починають поважати один одного і дбати про спільний простір разом.

За результами опитування DOCCU, лише один з чотирьох вчителів за останній рік провів хоча б один захід щодо налагодження співпраці з громадою населеного пункту (тут не йшлося про масштабні акції, це могло бути, наприклад, виготовлення і розвішування годівничок).

Тривалий час, коли в Україні громадянська освіта була у варіативній частині, школи з 1-го до 11-го класу набагато частіше вибирали християнську етику, ніж громадянську освіту. За результатами згаданого соціологічного дослідження DOCCU, 50% вчителів в Україні переконані, що громадянська освіта має впроваджуватися через наскрізний підхід, 41% вчителів вважає, що потрібно викладати громадянську освіту в школі як окрему дисципліну. У 2018/2019 н. р. в Україні почали викладати обов’язковий курс громадянської освіти для учнів 10 класів. Чи може це вирішити проблему? За результатами опитування DOCCU, майже третина вчителів не впроваджує громадянську освіту у своїй професійній діяльності, тому що вважає це справою інших вчителів-предметників (перекладаючи відповідальність). Відтак, обмеження громадянської освіти тільки введенням окремого предмету навряд чи є дієвою стратегією.

Наразі маємо підстави констатувати переважання в українських освітян теоретичних уявлень про демократичне громадянство. Окремі вчителі визнають, що не мають чіткого розуміння навіть про зміст громадянської освіти, багато освітян налаштовані чекати чітких інструкцій «зверху» та розроблених методичних вказівок МОН. Специфіка громадянської освіти, що її складніше впроваджувати з перевагою адміністративних методів. Ефективна громадянська освіта виростає із ініціативи знизу і завжди має творчий, діяльнісний характер.

Як засвідчили результати досліджень DOCCU, вагомою проблемою є те, що вчителі не до кінця розуміють важливість практичної складової громадянської освіти, тому недооцінюють таку. Учні на словах говорять, що вони активні громадяни, але у більшості своїй не мають уявлення, як такими бути і що активна громадянська позиція передбачає певну обдуману практичну діяльність та участь. Демократія – це, в першу чергу, мистецтво жити разом (Платон), а, отже, на практиці робити все для того спільного блага, публічного інтересу та співсуспільної цілі, поважаючи особливості кожного з нас.

Позаяк нові суспільно-політичні реалії зумовлюють потребу виховання активного, свідомого, відповідального громадянина (good citizen), який буде здатний розбудовувати Українську державу відповідно до обраного євроінтеграційного вектору розвитку за новою моделлю управління державою (good governance), що визначає громадянське суспільство реальним партнером держави у розробці та впровадженні політики.

Схожу філософію висловлює історик Р. Сербін, який наголосив, що Україні не так потрібні патріоти, як хороші громадяни, тобто ті, які будуть брати відповідальність за себе і свою спільноту, проявлятимуть чуйність і людяність до своїх співгромадян. Проте вчений вбачає серйозну проблему утому, як навчити цього в суспільстві, де людей десятиліттями вчили не довіряти одне одному, бути нетерпимими, і про повагу до людини, її права просто не йшлося. Наприклад, коли Фінляндія розпочинала освітню реформу, метою змін було не зростання академічної успішності учнів, а розбудова рівності і справедливих можливостей в суспільстві, зокрема через освіту. Глибоко вкорінені у фінський спосіб життя неупередженість, чесність, співпраця, довіра, що дала змогу результативно «навчатися навзаєм», корелювали із цінностями освітньої реформи та стали її сприяючим фактором.

Частка потенційно зацікавлених у громадянській освіті дорослих громадян в Україні становить 47%. Як виявилось, питання, в яких найменш обізнані громадяни, це знання своїх представників в місцевих органах влади ‒ тільки один з чотирьох українців знає місцевого депутата або партію, від якої він був обраний до місцевої ради. На думку опитаних українців, неформальна освіта з розвитку громадянських компетентностей повинна бути безкоштовною або фінансуватися державою, що має, в свою чергу, бути зацікавлена у вихованні активних громадян. Найбільш бажаними практичними навичками, які громадяни хотіли б розвинути, є вміння захищати власні права та інтереси, критичне мислення, а також організація власного бізнесу. Цікаво, що респонденти, які вже мають вищий рівень громадянських знань, ніж їхні співвітчизники, більше зацікавлені в подальшому розвитку власних громадянських компетентностей.

Експерти наголошують, що в українців недостатньо високий рівень знання про те, як функціонує держава, як проходять реформи, як працюють закони, які права і обов’язки у них є як у громадян. Експерти вважають, що оптимальною формою для неформальної освіти дорослих є семінари (до 10 осіб) в будні дні та у вечірню пору.

Єдиний шлях навчити демократії – навчати демократичним шляхом

За результатами опитування DOCCU, менше, ніж одна третина учнів періодично беруть участь у громадському житті своєї школи (позакласних заходах, культурних, соціальних проектах, роботі учнівського самоврядування).

Ще століття назад Дж. Дюї сказав, що школи мають функціонувати як малі демократії. Справді, коли освітнє середовище передбачає пригоди і відкриття, а не осуд і критику, навчання дає неймовірні плоди.

У порівняльному дослідженні К. Хан підкреслює, що там, де школи вводять участь школярів у самоврядування як обов’язкову і регулярну практику (як у Данії та США), учні демонструють високий рівень соціальної зацікавленості. Позаурочні практики, участь у роботі шкільних інститутів демократії та вирішенні конкретних соціальних проблем громад переростає у молодіжні рухи, створення громадські організацій та дієвих соціальних команд. Це не лише підтримка, це – міцна основа демократичного розвитку.

Проаналізуємо європейський досвід громадянської освіти

У педагогіці громадянська освіта розуміється як система чи модель шкільної освіти, що має два аспекти:

  • навчальна дисципліна;
  • як надпредметна сфера діяльності закладу освіти, що сприяє формуванню громадянських цінностей і способів поведінки у всіх учасників освітнього процесу.

Відповідно, предметна модель реалізації громадянської освіти здійснюється через навчальну діяльність школярів у трьох формах:

  • монопредметна (наприклад, дисципліна «Громадянська освіта»);
  • поліпредметна (реалізується через комплекс навчальних дисциплін);
  • наскрізна (проникаюча, що передбачає відтворення громадянської освіти у змісті всіх дисциплін)

Інша модель передбачає впровадження громадянської освіти через створення демократичного середовища, перетворення школи у відкритий соціальний інститут, створення всередині школи правового простору, що регулюється органами внутрішнього самоврядування через систему формальних/неформальних правових норм, які постійно оновлюються, вивчення громадської думки всіх учасників освітнього процесу, створення атмосфери діалогу різних груп членів спільноти закладу освіти, включаючи батьків.

Ефективність громадянської освіти досягається за рахунок поєднання відповідного змісту з активними методами його засвоєння: конкретних ситуаційних завдань і проведенні на цій основі узагальнень (замість методів навчання, які починаються з конкретних понять); релевантного навчання, у якому освітня діяльність зосереджується навколо подій реального життя закладу освіти чи суспільства; спільної діяльності; прийомів розвитку самостійного мислення і вміння вести полеміку; участі, що передбачає надання учням можливості робити внесок до власного навчання через розвиток тем дискусій, дослідження, самостійного оцінювання рівня власних знань та знань інших учнів, рольової гри на основі етичної дилеми, відкритих питань, демократичної партисипації.

У таких європейських країнах, як Франція, Іспанія, Португалія, Румунія, Греція, Естонія, громадянська освіта є окремим предметом у початковій та основній школі. У Великобританії, Ірландії, Норвегії, Литві, Польщі, Словаччині, Хорватії, Словенії, Болгарії, Нідерландах, Фінляндії Туреччині громадянська освіта є окремим предметом у основній школі.

Найбільш поширеними методами громадянської освіти у європейських країнах є: традиційні (15%) ‒ вправи, питання, розповіді вчителя; бесіди (25%); дискусії та дебати (15%); різні інтерактивні підходи (20%) ‒ конкурси, змагання, робота в групах, мозковий штурм, ігри; проектування (найчастіше, у старших класах) (25%).

Найраніше громадянська освіта почала викладатися у Франції, з кінця ХІХ ст. Наразі Франція та Португалія впроваджують громадянську освіту у шкільну освіту для дітей наймолодшого у Європі віку ‒ з 6 років. У 1989 році у Франції була прийнята комплексна програма з громадянської освіти, у змісті якої визначено освітні завдання виховання в дусі демократії і прав людини, а також поширення знань про основи громадського та правового устрою. Однак, навіть із тривалою історією викладання громадянської освіти, досі ці курси у Франції піддаються найбільшій критиці за декларативний характер.

Там, де громадянське виховання викладається як окремий предмет, тривалість часу, який вона викладається як обов’язкова дисципліна значно відрізняється від однієї країни до іншої. Найдовше громадянська освіта викладається у Франції (протягом усіх 12 років навчання); у Португалії – це 9 років; 6 років ‒ у Польщі, Словаччині та Фінляндії; 5 років ‒ у Естонії та Великобританії; 4 роки ‒ у Греції, Іспанії та Румунії; 3 роки ‒ в Ірландії, Люксембурзі та Норвегії; 2 роки ‒ на Кіпрі, в Нідерландах, Словенії та Хорватії; 1 рік ‒ в Болгарії та Туреччині.

У Литві школи мають право обирати, як розподіляти години громадянської освіти ‒ або протягом двох років по 1 годині на тиждень, або протягом 1 року з двома годинами на тиждень. У випадку двох років, це, найчастіше, 9-ті та 10-ті класи загальноосвітньої школи з обов’язковим предметом «Основи громадянського виховання». Також у Литві цікавим є досвід успішно адаптованої до процесу навчання дітей і дорослих програми StreetLaw, для реалізації якої розроблено спеціальний посібник «Право для кожного».

У Німеччині створені центри громадянської освіти окремих земель, діяльність яких підтримує та доповнює федеральний центр громадянської освіти. Останній координує та надає підтримку проектам міжрегіонального значення. Центри пропонують безкоштовну навчальну літературу, організовують і проводять лекції, конференції, тренінги, конкурси. Тут, як правило, недержавні структури надають кращі освітні послуги, враховуючи інтереси громадян та вимоги політичного плюралізму, тому отримують щедру підтримку держави. Цікавим підходом до громадянської освіти в Німеччині також є втілений принцип заборони на індоктринацію, що полягає у організації освітнього процесу через висвітлення протиріч, властивих будь-якому явищу, виділенню різних перспектив і наданню учню можливості самому прийти до власної думки.

У Молдові громадянська освіта є обов’язковою дисципліною для учнів 10‒12 класів з 2009 р. Наразі тут шкільна дисципліна «Громадянська освіта» передбачена Базовим навчальним планом для початкової, гімназійної та ліцейної освіти, затвердженого наказом міністра № 180 від 29 травня 2017 р. для 5‒12 класів (1 година в тиждень). Також для кожного класу вчитель планує 4‒6 годин «практичної діяльності для потреб суспільства», що організуються в школі або громаді. Починаючи з 2016‒2017 років, дисципліна «Громадянська освіта» включає в себе модуль «Особистісний розвиток і кар’єра» з тим, щоб посприяти учням у виборі професії. Також цікавою є практика спецкурсу «Культура добросусідства» для учнів 1‒4 (!) класів.

З 2002 р. в Іспанії, керуючись рекомендаціями Ради Європи, було запроваджено дисципліну «Громадянська освіта і права людини» у початковій, основній та старшій школі. З урахуванням рекомендацій РЄ Міністерство освіти, культури і спорту Іспанії сформулювало три основні завдання громадянської освіти:

  • оволодіння знаннями з теорії і практики демократії і прав людини, що дозволяють ефективно сформувати громадянську позицію;
  • розвиток умінь і навичок коректної поведінки в демократичному суспільстві;
  • формування громадянських якостей особистості, що дозволяють активно брати участь в житті суспільства.

Окремого предмету типу громадянське чи морально-патріотичне виховання у шкільній програмі у Швейцарії, країні із найбільш розвиненою прямою демократією, немає. Проте віднедавна швейцарські кантони виступають за запровадження самостійної дисципліни типу політичної освіти. Наразі у 7‒9 класах швейцарських шкіл в уроки держави і права та загальний курс вітчизняної історії структурно вбудовані «уроки політики». При цьому велику роль у кожному випадку відіграє особистість викладача, який їх викладає. Враховуючи результати опитування, проведеного швейцарським Інститутом дослідження громадської думки, більшість опитаних громадян країни схвалило б зусилля щодо підвищення якості шкільної політичної освіти. У цьому контексті все частішими є громадські ініціативи у Швейцарії понизити віковий поріг для виборців з 18 до 16 років. Поки лише в кантоні Гларус молоді люди мають право голосувати з 16 років. Освітній простір у швейцарських освітніх закладах повністю пронизаний демократією (про це – у наших наступних публікаціях). Це повітря, яким дихають щомиті і про яке уже давно не говорять.

Також у Швейцарії впроваджується унікальний освітній проект «Всі школи – в Берн!»: учні середньої та старшої школи у лютому кожного року отримують можливість на кілька днів стати справжніми парламентарями – виступати з трибуни парламенту Швейцарії, дискутувати, сформувати законодавчі ініціативи. Участь одного учня у проекті складає 650 франків у тиждень, з яких 200 франків оплачує школа чи громада, а 450 – спонсори.

У сучасній Австрії також частіше використовують термін «політична освіта», задачами якої виокремлено: виховання у громадян демократичної свідомості, загальноєвропейського мислення і розуміння відкритості світу, в основу якого покладено розуміння сучасних проблем людства. Як окремий предмет політична освіта впроваджується не у загальноосвітніх, а у окремих типах шкіл. Політичні партії Австрії неодноразово виявляли пересторогу, що сила певного одного політичного спектру впроваджуватиме через політичну освіту свою «ідеологію».

У Нідерландах громадянська освіта (шкільна дисципліна «суспільствознавство») спрямована на оволодіння учнями історичними та політико-управлінськими знаннями, уявленнями і навичками, завдяки яким вони, виступаючи в ролі членів різних спільнот, змогли б приймати участь в соціальних структурах, що склалися історично. Тут превалює акцент на вивченні історичних процесів, особистостей і подій, що мають значення для сучасних тенденцій і питань регіонального, національного, європейського та світового рівнів, тому основний акцент зроблено на розвиток у здобувачів освіти вміння мислити в категоріях часу та змін.

На початковому етапі європейської інтеграції в Польщі було багато дискусій з приводу доцільності та механізмів переходу на західноєвропейську модель громадянської освіти. Серед ключових питань – пріоритетність громадянського або національного виховання, побоювання щодо можливої втрати національної ідентичності. Для вирішення цих питань через оптимальне поєднання національних/загальноєвропейських імперативів досі триває пошук прийнятного балансу. Зусиллями ініціативних громадян ще в середині 90-х років у Варшаві був створений Центр громадянської освіти, фахівці якого розробили курс громадянської освіти для школярів, написали підручники та посібники для його супроводу, запроводили громадські дискусії, здійснили моніторинг шкільного самоврядування, організували спеціальні курси для вчителів і викладачів. Республіканські та муніципальні органи у Польщі широко підтримують та заохочують проведення різних заходів, ініційованих громадськими організаціями. Вони виділяють кошти з бюджетів на проведення конкурсів, дискусій, тренінгів, круглих столів, практик з громадянської освіти.

У матеріалах міністерства освіти Ізраїля значиться, що «громадянська освіта будується на цінностях держави Ізраїль як єврейської і демократичної держави.

У США викладається курс «Уряд і конституція».

У британських школах міжпредметний підхід є домінуючим. Педагоги пояснюють це тим, що дисципліні «суспільствознавство» не відповідає жодна наукова дисципліна. Щодо досвіду Великобританії, то визначений статус громадянська освіта отримала лише у школах Англії, а от у Північній Ірландії, Уельсі, Шотландії – цей предмет не є обов’язковим і має свої національні особливості та пріоритети. Наприклад, у Північній Ірландії, значна увага у громадянській освіті приділяється вирішенню конфліктів і правам людини, у Шотландії – розвитку незалежної громадянської культури, в Уельсі – питанням культурного багатоманіття. Курс громадянської освіти складає від 2 до 5 годин на тиждень.

Шкільні ради в Англії наразі здійснюють проект дослідження громадянськості у середніх школах, що направлений на активне залучення учнів у класі як дослідників у сфері викладання і навчання. Вчителі обговорюють зі своїм учнем-спостерігачем (що, як правило, не є учнем цього класу), які аспекти уроку піддаватимуться моніторингу. Це може включати аналіз переміщення вчителя по класі, як багато уваги і часу педагог присвячує хлопчикам чи дівчаткам у класі; чи багато негативних коментарів він або вона роблять порівняно з позитивними. Учень може спостерігати за учнями класу, чия поведінка викликає проблеми, і оцінити, як багато (або мало) результатів з цього уроку стосувалися їх конкретно. Найперша оцінка, зроблена після реалізації цього проекту, дає змогу зробити висновок, що спостереження з боку учнів мають велике значення для вдосконалення процесу викладання в цих школах.

Кілька слів щодо досвіду інших країн

У Азербайджані, наприклад, поняття «громадянська освіта» у законодавство не включено. З 1993 по 1996 рр. тут у старших класах викладалася дисципліна «Людина і суспільство». Пізніше, один раз на тиждень у 9 класі викладалася дисципліна «Конституція». Проте наразі, уже більше року, як цей предмет не вивчається. Існує думка, що громадянська освіта має викладатися в інтегративній формі, адже за своєю сутністю вона побудована на ціннісній основі та пов’язана із широкою соціальною функцією освіти.

У Конституції Білорусії задекларовано, що формування громадянськості, патріотизму і національної самосвідомості на основі культурної ідеології є пріоритетним завданням виховання у закладах освіти. Специфічність державного підходу в тому, що він практично ототожнює громадянську освіту з патріотичною та ідеологічною. Як результат: 99% білорусів вважають, що не можуть впливати на державну політику та рішення влади як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівні. Водночас, 29% громадян Білорусії зацікавлені отримувати послуги з громадянської освіти.

Школярі не повинні відчувати дефіцит ідей, які характеризують сутність громадянськості, у змісті кожної шкільної диcципліни

Цінності і поняття громадянської освіти мають відображалися наскрізно у змісті усіх навчальних дисциплін; між ними має бути окреслена загальна стратегія міжпредметних зв’язків. У цьому процесі можуть згодитися методичні посібники та збірники вправ. Важливим є активне включення школярів у соціальні ситуації, які змушують їх задуматися про громадське життя і окреслити перед собою задачі щодо перетворення себе і суспільства на основі демократичних принципів.

На думку професора А. Маццоккі, компоненти змісту поняття «громадянські компетентності» такі:

  • громадянська позиція (відмова від насильства, толерантність, залученість, готовність поступатися особистими інтересами для загальних цілей);
  • інтелектуальні громадянські компетентності (критичне мислення, проектування і прогнозування, активне слухання, співвіднесення демократичних принципів із власним життєвим досвідом);
  • громадянські компетентності участі (вміння вести діалог з органами влади, стратегічно планувати зміни в суспільстві, навички написання петицій, управління групами, створення коаліцій);
  • громадянські знання та вміння їх застосовувати на практиці.

Вчитель, який навчає своїм прикладом, повинен сам мати громадянську (не означає ‒ політичну!) позицію

Вперше про громадянськість почав говорити Аристотель в контексті того, що кожна людина зобов’язана виконувати свої громадські обов’язки. Важливо, щоб педагог, який викладає громадянську освіту, сам мав активну громадянську позицію, виконував роль відповідального громадянина сучасного демократичного суспільства, поважав його закони, наслідував його стандарти. Серед низки основних завдань викладання громадянської освіти виділимо наступні:

1) засвоєння понять «свобода», «відповідальність», «права», «обов’язки»;

2) формування уявлень про соціальну обумовленість етичних цінностей;

3) знання прав людини і державних законів, формування уявлень про демократичні права і обов’язки дітей і підлітків;

4) знання політичного устрою, основ економічних відносин країни;

5) розвиток критичного мислення, виховання поваги до себе і інших людей, справедливості, толерантності, вміння продуктивно вирішувати конфлікти;

6) розвиток готовності до активної участі в політичному та соціальному житті суспільства, демократичних перетворень у ньому.

Метою викладання окремого курсу з громадянської освіти у європейських країнах, як було наголошено вище, є створення умов для формування вільних і демократичних громадян, наділених почуттям самоповаги, особистої гідності, свободи та відповідальності, демократичним світоглядом, розвиток їх здатностей захищати цінності демократичного суспільства, власні права і свободи та інших громадян.

Для результативного вирішення завдань громадянської освіти необхідно усунути із його змісту питання, які є спірними для суспільства

У 2007 році Народна партія Іспанії виступила проти вивчення школярами «Громадянської освіти і прав людини» через те, що деякі установки цієї дисципліни не відповідали традиціям і сучасним цінностям, прийнятим у іспанському суспільстві. Поряд з тим, основний принцип громадянської освіти визначений у Конституції Іспанії, ‒ це погодження традицій та інновацій у всіх сферах життя. Католицька церква теж наголошувала, що у окремих змістових частинах громадянська освіта протирічить християнським цінностям. В той час іспанським урядом не була взята до уваги позиція супротивників включення у зміст громадянської освіти тем, пов’язаних із гомосексуальними відносинами. Проте у відповідь на позови батьків, більшість іспанських судів ухвалило рішення, що зміст навчальної дисципліни «Громадянська освіта і права людини» не порушує норм Конституції країни, тому може викладатися в школі.

Згідно з офіційними даними, у 2009-2010 рр. більше тисячі іспанських школярів не були присутні на заняттях з громадянської освіти через перестороги їх батьків. Частими також були випадки, коли суди анульовували всі пропуски учнів занять з цієї дисципліни через неповажні причини, надаючи школярам змогу здати іспит з іншого предмету. В2011 р. в Іспанії повторно пройшла дискусія з цього питання. У зміст курсу громадянської освіти були внесені зміни з метою дещо більшого врахування традиційних цінностей іспанської культури. Оскільки навчальний предмет «Громадянська освіта і права людини» затверджений законом «Про освіту» Іспанії, наголошується, що в іспанському суспільстві він має таку ж цінність як рідна мова чи математика, незважаючи на різні точки зору щодо його змісту, що і надалі мають місце.

Висновки

Розвинена демократія передбачає, що усі члени соціуму, незважаючи від їх професійної повсякденної діяльності, мають володіти належними знаннями у сфері демократичного громадянства. Відтак, для успіху в сучасному суспільстві індивіду недостатньо бути вузьким фахівцем у певній галузі.

Громадянська освіта – найкращий інструмент досягнути сталих результатів розвитку демократії, адже дозволяє вирішувати суперечливі питання через діалог у прагненні утверджувати в країні принципи соціальної справедливості. Вміння громадян України досягати компромісу через конструктивно діяльнісну суспільно-політичну активність значно поступаються протестним видам активності. Проте позитивним явищем є те, що Українська держава нормативно засвідчила потребу розвитку громадянських компетентностей у здобувачів освіти (зафіксувала в законі). Однак серед широкої громадськості досі відсутні чіткі уявлення про змістовну складову цих компетентностей та їх значення. Як з’ясувалось, середовище (довкілля) освітніх закладів, де значною мірою формується громадянська свідомість, не повною мірою виконує цю функцію. Загалом учні мають недостатньо глибокий рівень громадянських знань, слабко зорієнтовані на громадянську участь.

В Україні впровадження громадянської освіти у шкільний процес характеризується аморфністю та еклектичністю. Можна констатувати, що вчителі розповідають учням про їх права та демократію, але дефіцит проектного, діяльнісного та ігрового підходу не сприяє засвоєнню цих норм громадянсько відповідальної форми поведінки у вигляді щоденної звички здобувачів освіти.

Громадянська освіта не може обмежуватися лише безпосереднім викладанням в рамках спеціального навчального предмету, хоча без цього складно обійтися. Проблеми розвитку громадянськості важливі, тому неминучий вихід на них в рамках багатьох гуманітарних дисциплін: історії суспільствознавства, літератури. Але іноді міжпредменте впровадження громадянської освіти може стати карикатурним. І в цьому полягає один із творчих викликів розвитку громадянських компетентностей.

У впровадженні громадянської освіти через предметний підхід важливим є поєднання описового та рефлексивного знання, передача способів дискусій та інформації, вирішення конфліктів та ведення переговорів. Заняття з громадянської освіти у рамках предметного підходу мають перетворитися на громадські лабораторії, в яких здобувачі освіти розвивають навички співробітництва, проявляють відповідальність. Причому громадянська освіта повинна визначатися не так основами суспільних наук (економіка, політологія, соціологія, етика), а реальними проблемами суспільства та громад.

Середовищне виховання громадянськості у вітчизняних реаліях може стати важливіше предметного. Без демократичного закладу освіти ‒ демократії не можна навчити. Демократичний уклад життя школи передбачає організацію освітнього процесу на демократичних засадах, участь всіх членів шкільної спільноти у створенні норм і правил (так званого локального законодавства); наявність виборних органів управління за участі педагогів, здобувачів освіти, громадськості; відкритість рішень, які приймаються; наявність практики, спрямованої на вирішення проблем місцевих громад як ОБОВ’ЯЗКОВОГО елемента освітнього простору; розробку колективних творчих проектів, які сприяють самореалізації і прояву індивідуальності. При цьому партнерство між учнем і вчителем як старшим товаришем, побудова нових довірливих стосунків є також надважливими.

Таким чином, громадянська освіта – це своєрідний соціальний проект всього закладу освіти. Україні слід орієнтуватися на багатосуб’єктну модель громадянської освіти, у якій головними учасниками та партнерами в освітньому процесі мають стати: держава, громадські організації, заклади освіти та їх органи самоврядування, місцеві громади, батьки.

Громадянська освіта потребує розширення інструментарію, більш широке використання сучасних засобів комунікації та інформування, а також належне аналітичне наповнення (збільшення різноманіття досліджень з цієї теми). Провайдерам громадянської освіти важливо постійно вивчати процеси, що виникають у сфері освіти, а також аналізувати загальний суспільний контекст, який впливає на розвиток громадянськості. Потрібним елементом вдосконалення громадянської освіти має стати посилення комунікації про нові можливості у громадянській освіті, а, з тим, результативність уже впроваджених програм, розбудова спільних ініціатив із ЗМІ для підтримки громадських дискусій з питань громадянськості, популяризації моделі конструктивної громадянської поведінки.

Важливою проблемою, на яку мало звертають увагу дослідники, є завищені очікування громадян, які здобувають неформальну освіту у сфері громадянських знань. Іноді громадяни не до кінця розуміють, що стоїть за назвами тренінгових програм чи інших освітніх заходів на тему розвитку культури громадянськості. Вони очікують почути від провайдерів громадянської освіти дуже конкретну інформацію, а натомість отримують, наприклад, пропозицію обміркувати певне завдання і розвинути особистісні здатності у процесі спільної діяльності. Слід популяризувати розуміння, що громадянська освіта, це, швидше, деяке спрямування та мотивація рухатись вперед як член активного демократичного суспільства. Причому вибір темпу, характеру, способу руху залишається на вибір за уподобанням кожного громадянина окремо.

На нашу думку, базовий рівень громадянської освіти повинен надаватися таки у школах. Щодо програм неформальної освіти на тему розвитку громадянськості, то важливо, щоб вони були диференційовані за віком, залежно від інформаційних можливостей і вільного часу здобувачів освіти ‒ це школярі, молодь, люди старшого віку з певним специфічним досвідом та ін.

У контексті відповідної реаліям ХХІ ст. громадянської освіти важливою є співпраця представників громадського сектору з органами влади. Громадянське суспільство в Україні сильне, але не настільки, щоб, за рекомендаціями РЄ, бути здатним охопити велику частину масової громадянської освіти. Перспективним видається широке впровадження у освітній практиці експериментальних, кооперативних, міжкультурних, контекстуальних підходів. Інформаційно-знаннєва освіта (політичний підхід) здійснює перехід до компетентно-особистісної громадянської освіти, що створює можливості для здобувачів освіти проектувати власне життя в умовах демократії.

Чим більше людей приймає участь у демократичних процесах, тим краще це відображатиметься для всього суспільства. Але при цьому громадянська освіта представляє собою лише одну із багатьох умов зміцнення демократичного розвитку. Вона не зможе скомпенсувати такі важливі чинники, як сильна правова держава, відсутність корупції, незалежні суди, вільна преса, реальний контроль влади через вибори і дієвий парламент. Проте і без громадянської освіти жодна демократія не має шансу стати стабільною (консолідованою), стійкою, довготривалою і по максимуму соціально справедливою.

У 1990 р. політолог і філософ Р. Дарендорф зробив такий прогноз щодо часу, який знадобиться для політичної, економічної та державної реорганізації посткомуністичних країн: для введення політичної демократії та принципів правової держави ‒ 6 місяців, для переходу до ринкової економіки ‒ 6 років, для розвитку громадянського суспільства ‒ 60 років. Напевно, це був навіть оптимістичний прогноз. Оскільки перший і другий процеси в Україні затягнулися довше прогнозів Р. Дарендорфа, очевидно, що може затягнутися і третій. Можна погодитися із твердженням Роберта Парка, що суспільні інститути не встановлюються, а «виростають, як дерева». Для того, щоб виросло дерево, потрібні ґрунт (основа, традиція), сприятливий клімат (підтримка, кооперація) і час. Правда, щодо часу, не хотілося, щоб це розтягнулося за логікою відомого англійського прислів’я: «Іноземні посли запитали у королеви: «Як виростити такий красивий англійський газон? Королева відповіла: зранку поливати, ввечері підстригати. І так 300 років». Як виростити «англійський» газон в Україні? – Щодня поливати, щодня підстригати. І так багато років.

Инна Семенец-Орлова, доктор наук по государственному управлению, эксперт швейцарско-украинского проекта «Развитие гражданских компетенций в Украине - DOCCU», оригинал на сайте Освітня політика.

Освіта.ua
12.03.2019

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!