Весь інтернет буквально засипаний двома темами: зарплати вчителів та підпільна школа в Києві…
Усі, хто пишуть обурення та здивування про 4-й рік війни та факт існування подібних інституцій, ви справді здивовані? Для мене це абсолютно не дивна новина, більше того – я впевнений, що така школа в Україні не одна...
Давайте вже знімати рожеві окуляри та починати розуміти, що нищівні властивості недокраїни дуже потужні, вони тільки цим і живуть весь час свого існування.
Масштаб їх діяльності можна порівняти з айсбергом: те, що відбувається на фронті – це страшно, це моторошно, проте це лише верхівка айсберга, найстрашнішу та більш масштабну діяльність вони ведуть з нашою свідомістю й виявлення подібних осередків, наростаючу популярність російських блогерів та наративів серед молоді, активація «щасливих спогадів» у більш поважного покоління, російські пісні в ТОП на музичних платформах в Україні, байки про не таку щелепу та багато іншого – це все симптоми одної хвороби, як рак (пухлина, інвазія, метастазування і так до повного знищення організму).
У цьому конкретному випадку можна провести паралель з бізнесом: без попиту на конкретний товар / послугу підприємство закривається... А тут 60 сімей тільки в одному маленькому осередку. Так, так, не дітей – сімей, бо це свідомий вибір саме батьків, отже маємо щонайменше 150 потенційних «ждунів» з перспективою на майбутнє + сарафанка для масштабування.
У мене більше питань не до організаторів та виконавців, з ними все ясно, вони відпрацьовують свої гроші, свої ідеї, там нема що розбиратись – кваліфікація злочину та покарання й на тому все.
У мене маса питань, чи буде посилена увага Служби безпеки України та відповідних соцслужб до цих батьків, до цих дітей, чи понесуть покарання батьки? Наскільки відповідне буде таке покарання їх діям відносно своїх дітей? Чи буде відповідна робота з дітьми із залученням психологів та інших спеціалістів таких служб для повернення їх свідомості в українську площину?
А може, буде, як завжди: осередок закрили, організаторів притягнули, батькам пальчиком (у кращому випадку) «ата-та» зробили, дітей у школу по місцю проживання відправили і все – впорались.
А далі школа гребись, як хочеш, з тими батьками, які будуть просувати свої погляди при кожному візиті та конфлікті в школі, а зерно, яке вже посадили в дітей, буде проростати та приносити свої «русоплоди» в учнівський колектив школи-жертви.
І нічого з такими сім'ями школа не в змозі буде зробити, а коли все дійде до точки кипіння та вибухне, винним залишиться директор, заступники, класний керівник з вчителями та психологічна служба закладу, бо не впорались, бо не відпрацювали, бо не виправили, а яким, я вибачаюсь, інструментом?
Зараз всі зосереджені на агресії, звинуваченнях, диванній експертності – у такій площині ми вже програли. Коли емоційна новина втягує нас у свій капкан, наш організм видає порцію негативного виплеску емоцій (короткого чи тривалого не має значення), супроводжується це все ще двома тижнями обурень та обговорень, градус падає, актуальність зникає та й по тому все.
Постфактум вже читаємо: посадили винних? Добре. Не посадили? Зрада. Кінець. А далі нова подія, нові схеми, нові емоції.
А де аналіз? Де висновки? Де відпрацювання з суспільством? Як у невдалій грі якогось міжнародного кубку: зібрав команду тренер, увімкнув відео матчу і тицяє: отут ви молодці, такого треба більше, а отут ви бідоські, це будемо пропрацьовувати, а онтам можна на майбутнє робити так, так і так...
Чому після кожного такого епізоду замість підсилення емоційного обурення населення тут же не робити детальний розбір причин та наслідків для всіх руськощелепих та нагадування для тих, хто тримає стрій, щоб сила того стримування була ще міцнішою?
А потім з площини права сказати: організатори покарані, виконавці покарані, батьки теж покарані, з дітьми все ок, проводиться психологічна реабілітація та посилене спостереження за такими сім'ями, а якщо з батьками немає сенсу працювати, то діти вилучені з таких сімей і далі по списку...
Давайте вже лікувати весь організм, а не тільки прибирати симптоми з поверхні.
Автор: Игорь Баранов, директор лицея №23 им. М. Очерета, г. Житомир.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 07.01.2026