А. Костюк: от диплома до квалификационных навыков

Автор: Александр Костюк, д. э. н., доктор управления бизнесом (DBA), профессор, главный редактор международного научного журнала «Корпоративна власність та контроль».

Коли мова йде про те, як має виглядати вища освіта України і яка у цьому роль ринку праці, без якого відновлення країни є неможливим, то відповідь очевидна – вища освіта України має спиратися на якісне надання студентам кваліфікаційних навичок. Без цього питання диплома з усіма його формальними атрибутами втрачає сенс, бо найкращим атрибутом диплома про вищу освіту мають стати відгуки роботодавців та випускників.

Згідно з нещодавнім аналітичним дослідженням від освітньої платформи Coursera «How Your University Can Connect Learning to Career Outcomes», 94% роботодавців розглядають можливість застосування у процесі відбору персоналу підходу, який базується на кваліфікаційних навичках (skills-based hiring).

У США такий підхід використовується вже половиною роботодавців, 78% з яких стверджують, що якість відбору персоналу значно зросла.

Більш того, у матеріалі Harvard Business Review «Skills-Based Hiring Is on the Rise» зазначається, що роботодавці вже зменшили вимоги щодо наявності у працівників диплома про вищу освіту. Це стосується 46% так званих «middle-skill» посад та 31% «high-skill» посад. При цьому знову Coursera , що 43% студентів визначають подальше працевлаштування, як один із основних факторів вступу до вищих навчальних закладів.

Вартими уваги є дані Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (OECD). У країнах з більшим охопленням населення вищою освітою – більша частка низькокваліфікованих випускників університетів. Японія, Німеччина, Бельгія, Фінляндія, Швеція, Австрія, Нідерланди та Норвегія мають найменшу частку низькокваліфікованих випускників – до 2%. Найбільшу частку низькокваліфікованих випускників мають Італія та Польща – 10,1% та 7,8% відповідно. США мають 5,7%.

Що маємо ми? Ми маємо показник охоплення населення на 20% вищий, ніж в Польщі – 58%. Тому можна припустити, що за такої залежності, вказаної вище, частка низькокваліфікованих випускників у нас може бути вищою, ніж польський показник у 5,8%. Чи саме не цим у тому числі пояснюється різниця у показнику працевлаштування випускників у Польщі і Україні – польський близько 80%, наш – близько 59%? Вірогідно, наша економіка не готова сформувати попит на таку кількість випускників, особливо якщо серед них так багато випускників низької кваліфікації.

Висновків тут можна зробити багато.

Перший – економіці потрібна якісна вища освіта, тобто мова має йти не про кількість випускників, а виключно про їх якість.

Друге – виробництво якісного освітнього продукту вимагає належного фінансування, тому наші 1,4 тисяч доларів на рік бюджетного фінансування на студента, що у 10-12 раз менше, ніж у країнах Європи, високій якості освітнього продукту не сприяють. За рівнем інвестицій у формування, навчання кваліфікованого фахівця, випускника університету ми не потрапляємо навіть до першої сотні країн світу.

Третє – виробництво якісного продукту вимагає належної відповідальності університетів. У нас з усіма трьома пунктами завжди були проблеми, без виправлення яких складно сподіватися на повоєнний розвиток системи вищої освіти та країни в цілому.

Четвертий висновок – демографічні проблеми країни, варто розглянути окремо, бо війна їх суттєво актуалізувала. Організація економічного співробітництва та розвитку зазначає, що 2015 році 80% студентів вузів країн світу були молодшими за 25 років, тому демографічні зміни у цій віковій групі безпосередньо впливають на зміну попиту на вищу освіту. При цьому до 2030 року в деяких країнах прогнозується суттєве зниження кількості молодих людей, які потенційно претендують на здобуття вищої освіти. До цієї групи країн потрапляє Україна. При цьому охоплення населення працездатного віку вищою освітою у нас до початку широкомасштабного вторгнення росії не справляло позитивного впливу на економіку країни – близько 60% населення мають вищу освіту, тут ми другі у Європі, а за показником продуктивності праці ми лише 75 у світі. Молодим людям потрібна робота та професійне зростання, якщо цього немає після отримання диплома про вищу освіту, то людина або емігрує з країни, а за показником міграції населення ми входимо до топ-10 кран світу (8 місце), або влаштовується на роботу, яка диплома про вищу освіту не вимагає, провокуючи інфляцію дипломів про вищу освіту (у нас в країні 35% посад, які не вимагають дипломів про вищу освіту, зайнято якраз працівниками з вищою освітою).

Отже, Quo Vadis, вища освіта? Епоха масового виробництва освітнього продукту має залишитися у минулому, поступившись місцем практично освітньому «hand made» виробництву, з акцентом на кожному окремому випускнику та кожній окремій навичці, похідній від базових, як-то критичному мисленню, вирішенні проблеми, комунікаційних та цифрових навичках.

При цьому отримання диплома про вищу освіту не має завершувати освітній цикл випускника – університети мають інтегруватися в освіту впродовж життя, адже кваліфікаційні навички, як зазначає Бостон Консалтинг Груп, варто вдосконалювати кожні 2-4 роки. Вижити та розвиватися вища освіта України зможе лише поруч з ринком праці, ось саме у напрямку ринку праці система вищої освіти і має рухатися.