Автор: Неда Неждана, руководитель драматургического отдела в Национальном Центре театрального искусства им. Леся Курбаса.
Пригадалося, що в час студентської Революції на граніті був тільки один виш, який не приєднався до страйку. Знаєте, який? Консерваторія (Національна музична академія).
Ще тоді це був найбільш консервативний освітній заклад Києва. І це всі пропустили. І от наслідок.
Поки на фронті пекло, а в тилу атаки ракет і дронів, у самому серці Києва на святому Майдані підняла голову гідра упослідженого малоросійства. Бо як інакше назвати цей саботаж викладачів консерваторії – залишити ім'я Чайковського?
От скільки ще треба Буч, Маріуполів, Бахмутів, щоб до них дійшло, що у нас геноцид!
Що ці імена – мітки імперії зла, що це – її територія, що це – як тавро рабів, яких можна безкарно карати!
І абсолютно байдуже, які там у нього корені, якщо він ніколи не позиціонував себе як українець, а саме як росіянин, як імперець, і ніхто у світі його ніяк інакше не сприймає. Більше того, він один із стовпів бренду «руского міра».
Ніхто у світі не називає іменами чужих класиків, лише своїх і безпосередньо дотичних! І тим більше дикість – лишати апологетів жахливої імперії зла. Ганьба тим керівникам, у розпал страшної війни проти українського народу залишати ім'я імперського композитора, підтримувати цим «руський мір».
Заради чого, щоб демонструвати малоросійськість, принизливу меншовартісність, рабське лизоблюдство перед катами і вбивцями?!
І чому навчають такі викладачі молодь? Що ми – нація рабів, що у нас немає вартісних митців? Що це, як не нацизм-шовінізм?
Хіба у нас немає своїх славетних композиторів, музикантів, співаків?
Того ж Миколи Леонтовича, вбитого російськими окупантами. Його знаменитий «Щедрик» співають у всьому світі.
Чи Василя Сліпака, оперного співака зі світовим іменем, який загинув від кулі снайпера...
Чи Миколи Лисенка...
Є наші достойні митці, і фахово, і морально, і їх чимало. А от ресурсів, награбованих у колонізованих народів, які росія використовувала для пропаганди свого «руського міра», у нас не було, от і вся різниця, чому одні – «світові», а інші – ні.
Жодної вулиці, театру, вишу з іменами катів і вбивць українського народу не має бути більше ніколи, бо це тавро рабів.
А світових класиків повно в інших країнах: Польща, Франція, Німеччина, Великобританія... Країн гідних, які допомагають нам, а не вбивають.
Якщо брати іноземних, то варто вшанувати їхні імена.
Чи взагалі без імені, світові тенденції саме такі, але тільки не російські!
«Ніколи знову», – кажуть про фашизм, але рашизм іще гірший!
Оригинал
