Ю. Латыш: пора вернуть историю Украины в вузы

Профессиональные историки предлагают вернуть курс истории Украины в заведения высшего образования

Ю. Латыш: пора вернуть историю Украины в вузы

Автор: Юрий Латыш, кандидат исторических наук, доцент Киевского национального университета имени Тараса Шевченко.

У 2014 році наказом Міністерства освіти і науки України було скасовано перелік обов’язкових предметів для вивчення у закладах вищої освіти. Серед них опинилася й історія України.

Першу спробу позбутися історії України у вишах зробив міністр Іван Вакарчук у 2009 році. Він мав намір замінити її курсом історії української культури, однак зрештою зважив на думку наукової спільноти і відмовився від своїх намірів.

Міністр Сергій Квіт виявився більш наполегливим. Цього разу не допомогли ні колективні листи науковців, ні позиція профільного віце-прем’єра.

Доклала руку до вигнання історії України із закладів вищої освіти й тодішня заступниця міністра Інна Совсун, яка стверджувала, що реорганізація навчального процесу пов’язана із наближенням української освіти до європейських стандартів, низьким рівнем викладання гуманітарних предметів, повторним їх вивченням після школи, відсутністю зацікавленості до них з боку студентів тощо.

До старого курсу історії України справді було багато запитань. Його викладання виші на початку 1990-х років, як правило, доручали колишнім кафедрам історії КПРС. Відповідно, лекції й підручники, які щороку накладом у 50–200 примірників друкував кожен заклад вищої освіти, були захаращені величезною кількістю дат та імен, другорядних сюжетів.

Вершиною такого «підручникотворення» на початку ХХІ ст. стала книга покійного професора колишньої кафедри історії КПРС, який стверджував, що людство походить від дельфіноподібних інопланетян. Не дивно, що курс історії України в університетах, попри інтерес до історії, багатьма студентами сприймався як аналог курсу історії КПРС: тільки замість цитат «класиків» доводилося заучувати напам’ять нескінченну вервечку дат.

Тож, коли історія України втратила статус обов’язкової дисципліни у закладах вищої освіти, більшість ректорів та студентів воліли позбутися її якомога швидше, і як наслідок – на сьогодні більшість громадян змушені задовольнятися знаннями про минуле, отриманими за шкільною партою.

А про якість цих знань можна судити з результатів ЗНО. Наприклад, у 2018 році менше половини учасників ЗНО знали, яка частина України на початку 1920-х років увійшла до складу Польщі і коли в Києві почав правити Володимир Мономах; лише 23,4% – що в добу Австро-Угорщини конкурентом українського національного руху на Буковині був румунський, а не угорський, російський чи польський (останньому перевагу віддали понад 30%). Лише 16,8% пригадали літописну казочку, з-поміж яких релігій робив вибір Володимир Великий. Це при тому, що неправильними варіантами були індуїзм, буддизм, даосизм та конфуціанство. Понад 83% учасників ЗНО обрали один з них як правильний.

Але апогеєм можна вважати той факт, що тільки 52,5% учнів у добу телебачення та інтернету змогли відповісти, у якому місті розташована будівля Верховної Ради України.

Сьогодні, в умовах російсько-української війни, питання вивчення історії набуває особливої важливості, зважаючи на те, що противник активно використовує історичні наративи, прагнучи довести нікчемність України як держави та відсутність у неї історії. Як стверджує американський політолог Джозеф Най, «в інформаційну добу перемагає той, чия історія переконливіша, чия історія здатна приваблювати людей».

Однак можновладці говорять про чергові зміни шкільної програми. А це нічого не дасть, хоча б з огляду на неспроможність учня 6–7 класів опанувати теми з походження людини, історію Античності та Середніх віків на науковому рівні.

Професійні історики пропонують повернути курс історії України до закладів вищої освіти і вже створили відповідну петицію до Кабінету Міністрів України.

Звісно, цей курс має стати оновленим і популярним, геть не схожим на той, що читався до 2014 року; концентруватися не на запам’ятовуванні дат та імен, а на дослідженні тривалих процесів і структур, що впливають на сьогодення; розглядати минуле України не відрубно, а на широкому тлі загальноєвропейського і світового поступу і базуватися не на нудних підручниках, а на популярних книгах українських та зарубіжних істориків: Ярослава Грицака, Сергія Плохія, Наталі Яковенко, Нормана Дейвіса, Еріка Гобсбаума, Тімоті Снайдера, Тоні Джадта, Ювала Ноя Харарі та інших.

Освіта.ua
20.06.2022

Популярные блоги
Г. Громко: убранный школьный подвал – это еще не укрытие Нельзя перекладывать ответственность за обустройство укрытий на руководителей школ
Е. Козолуп: образование скоро умрет с таким руководством Высокопоставленные должностные лица достаточно хайпонули на комментариях о начале обучения в очном формате
И. Ликарчук: будем трезвонить звонком под вой сирен? Утраченные или не полученные знания можно восстановить или получить позже, а потерянную жизнь – никогда
В. Онацкий: возобновлять ли очное обучение в сентябре? Возобновление очного обучения – это реальная угроза безопасности участников образовательного процесса
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев