Л. Найденова: учителям из ТОТ нужна поддержка

Сообщения, что 3 тысячи учителей переучиваются по российским стандартам, – о нашей общей беде

Л. Найденова: учителям из ТОТ нужна поддержка

Автор: Любовь Найденовадоктор психологических наук, член-корреспондент НАПН Украины, заместитель директора по научной работе Института социальной и политической психологии НАПН Украины.

Учителям ТОТ присвячую

У мене на думці системні зміни в освіті, які зараз відбуваються. Це величезна хвиля, яка може оновити нашу систему, якщо вчасно знайти способи опанувати виклики.

І це не тільки переміщення двох третин школярів, яке відірвало їх від домівок і перевело навчання в принципово інакший вид дистанційності, який ще треба осягнути.

Це не тільки про виїзд дітей за кордон, де вони і їхні батьки набувають міжкультурний досвід, і повертаються з ним до наших шкіл, і з чимось, з чим раніше мирилися, вже зараз миритися не будуть.

Сьогодні найгостріше, на мою думку, стоїть питання Півдня, взагалі всіх тимчасово окупованих територій.

І це не питання індивідуальних виборів і самовизначень вчителів. Це питання освітньої системи, яке має вирішуватися на державному рівні. Ми не маємо потрапити в пастку «тимчасовості», тому що система не терпить пустки.

Вчора на семінарі, який був присвячений іншим питанням (засобам дистанційної психологічної підтримки дітей, найпростішим технікам і прийомам, які має опанувати сьогодні кожен учитель, щоб не за рахунок власних ресурсів, спроб і помилок винаходити інтуїтивно ці способи), мова зайшла і про найгостріше – учителів на окупованих територіях.

Це ще одна вісь суспільної поляризації, взаємного засудження і відчуження, яку (звісно, як і будь-яку суперечність, ворог використовує для руйнування нашої згуртованості, відсікання від нашого згуртованого великого «ми» все нових часточок «їх, не таких»).

Повідомлення, що 3 тисячі вчителів перенавчаються за російськими стандартами – теж про нашу спільну біду, яке провокує засудження. Як вони так можуть вчиняти?!

Ми підпадаємо під вплив соціальної поляризації і стереотипізації, протиставляємося. А давайте не будемо йти цим шляхом.

Давайте будемо піднімати питання про системні рішення, як держава захищає наших вчителів на окупованих територіях? Чи виплачується їм зарплата (чи хоч простій), чи ми вже за це не боремося, за наших людей? Чи організована в нас дистанційна освіта в підпіллі, віртуальна окупована школа, які способи реалізації легітимізуються, щоб не підставляти під додаткові ризики і все ж таки давати системну підтримку?

Може, це школи-побратими з інших міст, куди прийняли швидко (і таємно) на дистанційну роботу вчителів з ТОТ і зарахували усіх дітей? Може, це інші креативні рішення?

Чи ми будемо робити вигляд, що це «їхній вибір» не виїжджати? Та це не їхній вибір, що війна прийшла в їхній дім, як і не вибір нашої держави, яка не змогла захистити свої території від захоплення ворогом, а мусить їх зараз важко відвойовувати.

Я дуже прагну швидкої перемоги. Я цього прагнула і 2014, коли мою рідну Макіївку було захоплено, і всі 8 років не полишала цих думок.

8 років. Попри прагнення швидко деокупувати, не можу не думати про те, що і це прагнення може тривати не тільки одне літо. І що ми робимо на цей випадок? Хай він не трапиться, хай ми напрацюємо класні рішення, які не треба буде реалізовувати, але такі рішення мають бути створенні, механізми опрацьовані, щоб дати можливість нашим людям, нашим учителям на окупованих територіях продовжувати відчувати підтримку держави, продовжувати вчити наших українських дітей, підтримувати віру в те, що вони потрібні Україні (бо окупація і дії ворога спрямовані на те, щоб підірвати цю віру, зруйнувати ідентичність, відірвати психологічно території нашої країни).

Що ми робимо? Сподіваюся, що багато чого відбувається не публічно.

Я у свій час вимушена була частину наших експериментальних закладів виключити з всеукраїнського експерименту, бо вони на окупованій території залишилися, видавалося, що цим позиціонуванням ми зменшуємо ризики для їхнього життя. Вважаю, що це було нетворче, спрощене рішення. Зараз я не хочу іти цим шляхом, бо побачила його мінуси, до чого це призводить. Потрібно було шукати шляхи, знаходити канали підтримки комунікації, продовжувати давати людям сигнали про те, що ми разом.

Тому так боляче сьогодні, тому в мене питання до керівництва галузі, публічне і відкрите питання. Навіть якщо щось відбувається не публічно в плані підтримки освіти на тимчасово окупованих територіях, потрібне інформаційне забезпечення цих процесів для решти педагогічної спільноти.

Не можна допустити поляризації і стигматизації «колаборантства», не забезпечивши людям можливість вижити, мати засоби для існування. Не можна пустити ситуацію на самоплив стереотипу «це був твій вибір – не виїхати», значить, ти колаборант, не всіх під одну гребінку грести.

Бо є вчителі, які не змогли покинути своїх дітей, бо ті не змогли виїхати, це їхній професійний подвиг. Як їм допомогти вижити і зберегти ідентичність свою і дітей у цих неймовірно важких умовах (і фізично, і морально)? Що ми як спільнота можемо зробити, щоб дати підтримку і не припиняти давати ці сигнали нашим людям на тимчасово окупованих територіях?

От усі ідеї важливі, навіть найбільш дикі, на перший погляд. Будь-які. Бо готових відповідей ні в кого не має. Треба думати разом.

Оригинал

Освіта.ua
20.05.2022

Популярные блоги
Г. Громко: убранный школьный подвал – это еще не укрытие Нельзя перекладывать ответственность за обустройство укрытий на руководителей школ
Е. Козолуп: образование скоро умрет с таким руководством Высокопоставленные должностные лица достаточно хайпонули на комментариях о начале обучения в очном формате
И. Ликарчук: будем трезвонить звонком под вой сирен? Утраченные или не полученные знания можно восстановить или получить позже, а потерянную жизнь – никогда
В. Онацкий: возобновлять ли очное обучение в сентябре? Возобновление очного обучения – это реальная угроза безопасности участников образовательного процесса
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев