А. Мирошниченко: мы привыкли к фальши в школе

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Яка головна риса всього, що відбувається в просторі українських шкіл? Якщо спробувати сформулювати одним словом? Яке слово вичерпно описує принципи і підходи? Я думаю, що це «чарівне» слово – пафос. Більшість того, що відбувається, робиться, продукується в школах, доводиться до максимальної концентрації пафосності.

З молодших класів і до випуску дітей привчають говорити та думати далеко не людською мовою, а якимись фальшиво-пафосними кліше. Тому школа і не «місце, де чомусь вчать», а «храм знань». Тому і вчитель – це не просто людина, що має знання і вміє їх викласти, а «подвижник на освітній ниві».

Зайдіть до будь-якої школи. Стіни обліплені фальшивими псевдопатріотичними віршиками з «калинами-садочками зеленими» та іншим подібним погано зримованим антимистецьким і (по суті) антиукраїнським графоманством. Але пафосним. Чому антиукраїнським? Бо про те, що справді люблять, так фальшиво не говорять.

З цієї ж серії і всі ці радянсько-абсурдні лінійки з хіт-парадом фальшивих, але пафосних промов.

Ми просто звикли до цього. Звикли до ненормальної мови підручників. Де замість елементарної і зрозумілої та цікавої дітям мови на кожному кроці наштовхуєшся на ті ж самі пафосно-фальшиві сентенції.

Це не така вже і незначна тема, як могло б здатись. Ми перестали відчувати фальш. І ми вчимо дітей сприймати фальш за реальність. Розумію, що це скоріше риторичний заклик. Але реформа школи – це не лише фінанси чи зміни програм. Це в другу чергу.

У першу чергу, можливо, варто б почати з нового погляду, з нової точки зору. Школа не храм, і вчитель не гуру. Давайте припинимо говорити мертвонародженими штампами.

Давайте нарешті зірвемо з шкільних стін всю цю фальшиву псевдопатріотичну графоманію. Давайте просто почнемо говорити з дітьми людською мовою.

Сприйміть це як новорічне побажання. Чому б не проголосити новий рік «Роком без фальшивого пафосу в школі»? Бодай спробувати ж можна?

Оригинал