Автор: Любовь Найденова, доктор психологических наук, член-корреспондент НАПН Украины, заместитель директора по научной работе Института социальной и политической психологии НАПН Украины.
Актуальне питання, оскільки рішення про це прийматиметься, виходячи із обставин, а не дитячих бажань. А це значить, що обов'язково будуть ті, хто потрапить у ситуацію, коли їхні бажання не відповідатимуть реальності.
Як оцінити кількість дітей, які перебуватимуть у додатково стресовій ситуації, щоб вчасно надати психологічну підтримку?
Дуже залежить від того, як задати питання. КМІС оприлюднив дані щодо українських школярів у порівнянні з польськими. 65% школярів обрали «традиційне навчання» (серед польських 60%).
А що для них зараз традиційне? Якщо спитати «чи подобається тобі навчатися онлайн?», то подобається третині (за нашими даними щодо українських підлітків). А от «дистанційне навчання» обирають лише 11% (за даними КМІС).
Дистанційне навчання в досвіді школярів дуже різноманітне, у когось було онлайн синхронне спілкування з учителем у форматі відеоконференції. А для когось дистанційне було у формі завдань у вайбері.
Стривожила мене ще одна історія – з вакцинуванням. Коли ми в грудні 2020 року задавали питання, чи хотіли б підлітки вакцинуватися, коли буде винайдено вакцину, якщо б рішення приймали саме вони, то позитивну відповідь дали 49%, а зараз на схоже питання – лише 2% опитаних школярів.
Але ж діти не можуть сказати, що вони вакцинуються, бо дітей не вакцинують ще в Україні. І також питання в тому, що це не рішення дітей. Тому це не можна називати ставленням школярів до вакцинування. Хоча, можливо, це скорочена версія в прес-релізі неточно передає задане запитання.
А можливо, спрацювали антивакцинаторські хвилі в інформаційному просторі? Але питання дуже важливе, потрібно спілкуватися з цього приводу.
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 21.09.2021