М. Пилаш: образование для абитуриентов из глубинки

За последние четыре-пять лет высшее образование не стало доступней для абитуриента из глубинки

М. Пилаш: образование для абитуриентов из глубинки

Автор: Марина Пилаш, преподаватель Ужгородского национального университета.

Я знову про наболіле…

Чи стала доступнішою для абітурієнта з глибинки вища освіта?

Ні, не стала. Протягом останніх чотирьох-п'яти років – точно не стала. Навпаки, її горизонти відсунулися для більшості вихідців із сіл та маленьких містечок з якоїсь там української провінції аж ген на край світу.

Та розуміють це, здається, усі, крім керманичів від освіти. Спитаєте, яка причина такого категоричного твердження? Хіба в нашу еру цифрових технологій, коли кожен може й самотужки знайти будь-який матеріал, ознайомитися із сотнями відеоуроків та спеціальних сайтів, існує проблема нерівних умов для навчання? А хто каже, що ні?

Тільки недалека людина може вважати, що Ірина з Києва чи Харкова має такі самі шанси на якісну освіту, як, наприклад, Ірина із села Богданівки Рівненської області. Насправді не одна – низка аргументів свідчить про зворотне.

1. Чи стало викладання в школах (я зараз беру до уваги не столичні й не обласні заклади) більш якісним упродовж останніх років? Наважуся стверджувати: «Ні»!

2. Чи забезпечені всі провінційні школи достатнім комп'ютерним обладнанням та якісним інтернет-зв'язком, щоб ґарантувати якісний навчальний процес і вільний доступ школярів до цих засобів? – Ні!!

3.Чи вдома в усіх учнів з маленьких населених пунктів є комп'ютери й Інтернет? Можливо, вони мають смартфони (але, погодьтеся, учитися зі смартфонів не можна)? – Ні!!!

4. Отже, нехай у десятикласника, що проживає десь там у Чернігівській області, є доступ до онлайн-навчання. Тоді наступне питання: чи може майбутній випускник із глибинки звернутися до репетитора? Скажете, звісно, так. Ось скільки їх, тих репетиторів, обирай дистанційно, якого хочеш (правда, доведеться платити за уроки, а тоді виникає наступне питання: чи однакові фінансові можливості в дитини із далекого села і, скажімо, міста-мільйонника, якщо тільки її батьки ще не на заробітках десь там, у світах?) Ні, у більшості випадків неоднакові, і ні, не зможе вона, така дитина, мати / оплатити репетитора.

Навіть якщо провінційні вундеркінди існують (а вони таки є, бо Україна багата на талановитих людей!), і ці вундеркінди самостійно, попри всі перепони і складнощі свого походження та умов проживання, склали ЗНО на 190–200 балів і пройшли за широким конкурсом на бюджетні місця, то їх одиниці.

А інші, котрі досягли хоча б середнього рівня – до прикладу, набрали 160–170 балів (повірте, це для випускника з глибинки – неабияке досягнення, варте поваги!), – мають шанси на «бюджет» лише з тих спеціальностей, котрі наразі є «непрестижними». «Підеш туди, де є шанс пройти», – кажуть батьки такій дитині, і немає значення, чи подобається їй цей фах. Головне – щоб не треба було платити за навчання, і щоб була можливість отримання студентом стипендії: по-іншому сім'я не в змозі «дати» дитині вищу освіту.

Цікаво б зробити моніторинг якісного зрізу нинішніх 60 тисяч першокурсників за регіонами, звідки вони приїхали, за їхнім походженням і, звичайно, їхніми балами – але саме в розрізі спеціальностей і вишів, до яких вступили ці випускники шкіл. Упевнена: отримаємо «картину маслом» про так звані «рівні» можливості молодих людей і про «батьківське» піклування влади й усіх дотичних до прийняття «розумних» законів і постанов у царині освіти.

Якщо знайдете колись серед майбутніх дипломатів, міністрів, видатних авіаконструкторів, айтішників, лікарів або економістів зі світовим іменем тощо декілька нинішніх першокурсників – вихідців саме із наших сіл або містечок, то, запевняю вас, це стовідсотково буде неабияким винятком, ексклюзивом, а не звичайним явищем, про котре ми знаємо з біографій справжніх особистостей минулого.

Тобто – не надто намагайтеся шукати серед майбутніх українських світил таких Сергіїв Корольових, Микол Амосових, Костянтинів Яцимирських, Ігорів Юхновських, Леонідів Кравчуків, Петрів Порошенко або Борисів Тарасюків, котрі дійшли до вершин, розпочавши свій шлях зовсім не з Києва…

Отже, що ж нам робити, спільното, щоб це було не так? Може, досить вже топтатися по вищій (і не тільки!) освіті, як і по викладачах? Невже ми хочемо насправді стати глухою провінцією Європи?

Оригинал

Освіта.ua
11.08.2021

Популярные блоги
А. Костюк: Польше нужны таланты, а Украине – нет? Система высшего образования Украины обречена продуцировать массовый образовательный продукт, а не уникальный
И. Ликарчук: учиться нужно только тем, кто этого хочет Полное общее среднее образование должно быть не общеобязательным, а общедоступным
Д. Ламза: никто не хочет идти в образование или школа без учителей От Кабинета Министров нет никаких действий по повышению значимости профессии учителя
С. Колебошин: 3000 спартанцев (задача о молодых учителях) 3000 молодых учителей на 15000 школ, в среднем - 1 новый учитель на 5 школ
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Александр Васильевич
Статья достойна внимания. Жаль только, что наши чиновники от просвещения ею не заинтересуются. Они не хотят знать правду. Их возмущает критика. Они выполняют вполне конкретное задание своих работодателей из-за "бугра": сделать всё, чтобы никогда и не в чём Украина и украинцы не могли конкурировать с "хозяевами жизни"- американцами и европейцами. Вот и стараются, проводя "реформы". Им не нужен положительный результат. Им не нужна образованная, умеющая думать молодёжь. Они везде и всюду орут, что внедрили самую прогрессивную систему отбора для получения высшего образования - ВНО. Что это, якобы, обеспечивает равные возможности абитуриентов. Враньё! Ни одна "реформа" в образовании не нанесла такой удар, как ВНО. Только слепой не видит, на сколько деградировало образование после этого. Даже теперь, когда начали использовать ВНО, как способ, с одной стороны - заработать на тестировании, с другой - усложнить получение высшего образования, увеличивая количество обязательных к сдаче предметов, - люди, одурманенные низкопробной, но крикливой пропагандой, до сих пор верят брехне. Дальше, увы, будет хуже. Если по какой-либо причине: болезнь, семейные обстоятельства, служба в армии и т. д., - абитуриент не поступит в ВУЗ сразу после школы, то для поступления через год, два или три, - нужно будет заново сдавать ВНО по всем предметам. А так как каждый год будут увеличивать количество обязательных к сдачи предметов, то поступить в ВУЗ будет не реально. Прислушайтесь к моим словам. Это не "пугаловка". Делайте выводы: кого мы с вами привели к власти, и что они теперь делают с нами и нашими детьми из своих властных кабинетов.
Александра
Моей бабушке 81 год. Родилась и выросла в селе Белка Житомирской области, Коростеньского района. В семье было трое детей. Отец погиб на фронте. Жили бедно. Бабушка выучилась на врача стоматолога. Работала в детской поликлинике. Ветеран труда. Родной брат бабушки закончил унивеситет, исторический факультет, работал учителем истории. Родная сестра закончила мед.училище, работала акушеркой. Из этого села и Владимир Матвиенко. Владимир Павлович Матвиенко — советский и украинский финансист, банкир, первый председатель правления Национального банка Украины, председатель правления Акционерного коммерческого промышленно-инвестиционного банка. Профессор. Меценат. Герой Украины. О Матвиенко есть информация в Википедии. Благодаря ему в селе Белка была построена новая школа. Третяк Анатолий работал в КПИ, доцент. Ещё один бабушкин односельчанин преподавал в Житомире, в мед.институте. Все они закончили советскую школу. Интересно, как сейчас с обучением в селе Белка и сколько выпускников , после окончания школы поступили в ВУЗы на бюджет?