Юрий Зайцев: почему «нагуглить» не получится?

Автор: Юрий Зайцев, руководитель проекта «КУРС: Освіта».

Зараз нерідко лунають промови, що ціна знань з кожним днем зменшується, що все необхідне для життя при бажанні можна легко і швидко знайти в Інтернеті і що скоро «натиснув кнопку і все необхідне в твою дурну голову завантажиться автоматично, по Тирнету».

Шановні співвітчизники!

Від того, що хтось, хто добре вчився в школі, винайшов класний і швидко доступний інструмент з доступу до інформації у вигляді Google або Вікіпедії, для нас нічого не змінилося. Скільки б не винайшли «коробочок - перекладачів» і автопілотів - користуватися всім цим все одно буде людина. Скільки б прекрасний молоток не був, як би його не вдосконалювали - забивати цвяхи нам, ну або як мінімум вирішувати, куди їх забити. І що говорити в цю «коробочку - перекладач». Або - повідомляти автопілоту, куди їхати. І навіщо їхати (ні, ось цього не треба).

Ще у всім відомій оповіді Льюїса Керолла «Аліса в країні чудес» є крилатий вислів, сенс якого ми зрозуміли, лише дорослішаючи: «Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше! У всьому є своя мораль, потрібно тільки вміти її знайти!»

Коли ти програміст і пишеш код, робити це потрібно швидко. Уже пізно постійно заглядати в ГітХаб за підказками, хіба що зрідка. Коли ти ведеш машину - ніколи дивитися в «Правила дорожнього руху», треба на дорогу. Хоч вони ось тут, поруч, у смартфоні, «на відстані витягнутої руки». Під час проведення уроку не заглянеш у підказки, а якщо і можливо, то зрідка і ненадовго. Не вийде знайти мораль у пошукових системах, не вийде потрапити куди-небудь далеко, навіть якщо йти, не те що повзти по-пластунськи, що ми нерідко і робимо.

Не вийде отримати заможну і щасливу країну, ... не проводячи дистанційний урок (звичайний та не проведеш!), тому що «не вмію», «не було розпоряджень директора або «ОТГ-оно» або «вони не дізнаються / мені за це не платять / у мене немає Інтернету» тощо.

Учити і вчитися. І вчити інших. І знову вчитися. Практикуючи свої навички і відточуючи їх. І так по колу, точніше - по спіралі.

А дітки у нас розумні, як і ми були колись. Та ось тільки недовчилися (не треба лукавити, не нас не довчили, а саме ми не довчилися!), недоборолися, недочитали, недопрактикували.

Але є і хороше. Ось по мережі пішла «новина», що максимум інтелекту людина набуває до 60 - 70 років. Там, правда, далі «перешліть це трьом людям», але то такоє, писав, напевно, 40-річний, у нього ще є час «схаменутися».

До чого я це все? Геть - страх. Якщо ви вчитель або завуч - ось завтра ж йдемо до директора і наполягаємо, що ось прямо таки з такого числа ми перестаємо заповнювати ці дурні паперові класні журнали, ведемо лише електронні, а вивільнений час використовуємо на читання, самовдосконалення і купу інших різних корисних речей.

А якщо ви - директор, то робимо це самі, без жодних парафій і примусів колег - учителів і завучів.

Або беремося за щось інше корисне. Наприклад, знаходимо пару - трійку учнів, яких потрібно підтягнути по нашому предмету і допомагаємо їм. А якщо батьки за це заплатять, хоча б і трішки - взагалі буде здорово! А якщо батьки бідні або платити не хочуть - теж не біда, наразі подяка дитини вам гарантована довічно. Це з особистого життєвого досвіду!

І нікому не віримо, що «це дуже складно» або «у твоєму віці це непідйомно». Все у нас вийде! У наших же батьків і вчителів вийшло! Самим вивчитися вийшло, нас вивчити вийшло, та ще й подивіться навколо - скільки ще хорошого вийшло! Чим ми гірші? І скільки ще вийде!

Треба тільки вірити в себе, учитися, учити інших (не повчати, а саме вчити). І стільки ще хорошого вийде, «усьому свій час»!

Оригинал