Д. Семенов: убивает ли бесплатность образования его развитие?

Каждая инвестированная в обучение гривна - это не только польза для себя, эти деньги двигают отрасль в целом

Д. Семенов: убивает ли бесплатность образования его развитие?

Автор: Дмитрий Семенов, соучредитель маркетингового агентства «Syntropy».

Чи вбиває безкоштовність освіти її розвиток? Мені здається, що так. З радянських часів у багатьох українців залишилось переконання, що за освіту платити не потрібно – її має надавати держава. Розумію, що подібна думка для когось може бути обурливою та навіть святотатською, але давайте подумаємо, до чого «безкоштовність» освіти призводить і особистість, і суспільство.

1) Перш за все, слово «безкоштовна» – доволі умовне. Наша освіта платна, бо фінансується з податків. Просто це подається державою, як безкоштовне благо з барського плеча. Тут згадується цитата Маргарет Тетчер: «Не існує ніяких державних коштів, лише кошти платників податків». Тому наша освіта не безкоштовна – за неї платять всі, хочемо ми цього чи ні.

2) У чому проблема «безкоштовного»? До халяви не ставляться серйозно та сприймають, як данність. Це призводить до цікавого феномену – людині не хочеться думати про роль освіти в житті її, дітей, суспільства. Навіщо? Все одно це дається безкоштовно, опція по замовчанню, яку мені мають дати.

3) Ще одна проблема – відсутність важелів впливу. Не платиш – значить, не контролюєш. Чи будуть, а головне – чи зможуть батьки контролювати якість освіти, за яку «не платять»? Слідкувати за рівнем компетенції вчителів, технічним обладнанням класів, актуальністю програми? Точно набагато менше, ніж коли самі віддають за це кошти. А зараз найважливіше для майбутнього людини – формування світогляду, нових навичок та знань людини – віддається неповороткому й застарілому державному інституту, вплинути на який майже неможливо.

Також варто пам’ятати, що якщо людина не платить за товар, значить, вона ним і є. Хто формує програму безкоштовної освіти? Держава. Відповідно, як говорять, «кто за девушку платит, тот ее и танцует». Ніяких «сексистських» жартів – просто ця фраза якнайкраще ілюструє, що саме держава обирає, які ідеї закладати дітям. Не дивно, що в Радянському Союзі стільки уваги приділялось саме безкоштовності освіти – це був один з головних механізмів насадження ідеології. У результаті, людина діє згідно закладених переконань, а не своїх. Тому, як говорив один письменник «Не люблю, коли безкоштовно – завжди виходить дорожче».

4) Впливає «безкоштовність» і на престиж та рівень розвитку професії вчителя. Ці люди закладають підвалини мислення дітей! Здавалося б, вони просто зобов’язані бути найкращими з нас: освоювати останні досягнення науки, поширювати інновації, постійно розвиватись…

Натомість професія вчителя вважається «невдалою», і рівень компетенцій більшості педагогів застряг на році випуску з університету. При чому тут безкоштовність? Державної зарплатні не вистачає для інвестицій у свій розвиток, лише для закриття базових потреб. От і маємо замкнуте коло, яке знижує престиж професії та рівень компетенцій суспільства: демотивовані педагоги з застарілим підходом навчають таких же учнів, які потім самі стають вчителями та передають естафетну паличку старих парадигм наступним поколінням. Звісно, є і прекрасні педагоги, і я мав честь з такими спілкуватись, але це більше виняток, який підтверджує правило.

5) Якщо ви дочитали до цього місця, любий читачу, дякую вам, ми з вами маленькими кроками підібрались до головної проблеми безкоштовної освіти – відсутності конкуренції.

Конкуренція була механізмом розвитку з часів «первісного супу», коли якісь наші хордові предки змагались за найпоживніший планктон в океані та місце під рифом. Конкуренція – це рух, її відсутність – застій та болото, яке пахне радянськими шафами з прілими бланками.

Наразі в освіті дуже мало конкурентних механізмів. Номінальні премії формату «Учитель року», «Краща школа», невелика різниця зарплат у різних закладах і т. ін. Вони можуть трішки збільшити вартість години репетиторства чи допомогти отримати ресурси з бюджету... Але ці важелі настільки малі, що можемо стверджувати про їх відсутність. Конкуренція в освіті наближається до нуля, як говорять математики.

Тепер давайте заплющимо очі та на хвилинку уявимо, що освіта стала платною, та між вчителями, школами та університетами з’явилась конкуренція. Це запускає такі ринкові механізми:

а) Батьки починають обирати школи, до яких віддати дитину. Один з основних критеріїв вибору – рівень компетенцій учителів. Відповідно, школам потрібно змагатись за вчителів, пропонуючи найкращим велику зарплатню. Доходи вчителів зростають, їм стає вигідно вкладатись у розвиток своїх умінь, особистого бренду, бо чим більш вчитель професійний та відомий, тим більше йому платять. Зростає рівень компетентності вчителя та престиж професії загалом.

б) Посилюється конкуренція між школами та університетами. Ринок сегментується, освітні заклади об’єднуються у мережі та кластери, у залежності від реального попиту населення. Одні запрошують викладати найкращих вчителів-хіміків (Уолтер Вайт передає привіт), другі заточують програму під вступ до Гарварду, треті інвестують у закупку робототехніки. З’являються лідери галузі та напрямків, які дають сильних випускників, що завдяки отриманим знанням рухають економіку вперед та досягають вершин у бажаних професіях.

в) У галузь освіти приходять гроші, а там, де вони є, обов’язково виникає інфраструктура. З’являються платформи пошуку вчителів та шкіл, де можна знайти потрібних за критеріями та відгуками. Школи та університети створюють додаткові освітні продукти, на кшталт онлайн-курсів чи власних додатків. Розвивається індустрія освіти для вчителів, директорів та менеджерів шкіл, впроваджується софт для управління освітніми закладами, здача навчальних лабораторій в оренду… Місця для проектів виникає непахане поле…

6) Як до такого прийти? Мені здається, що механізм вже запущено. Революція у освіті почнеться не зі шкіл та університетів – державні інститути для цього занадто неповороткі та інертні. Революція в освіті почнеться з нас, «дорослих» – людей, які вже працюють та купують освітні продукти для себе.

Кожна оплата за онлайн-курс, репетитора, книгу виживає з наших голів рабську думку, що освіта має бути безкоштовною. Ми починаємо платити за неї, бачимо результати – зростання доходів, якості життя, і поширюємо культуру платної освіти на своїх близьких та дітей. І так, крок за кроком – й «відлупаємо» сю скалу невігластва та солодкого і згубного потягу до халяви.

7) Чи означає це, що вся освіта має стати платною? Навряд чи, інакше нас може поглинути хвиля підліткової злочинності. Формальна освіта виконує «побічну» функцію, яка, по факту, і є головною – вона структурує час батьків та дітей. Що б більшість батьків робила, якби не було можливості «віддати» дитину державній освіті? Що б робили діти, особливо підлітки? Найгірший сценарій можна прочитати у «Механічному Апельсині» або ж історії будь-якої відсталої африканської країни.

Звісно ж, безкоштовна освіта дає й необхідний мінімум знань та навичок. Проблема саме в тому, що це мінімум – і він у нас є нормою. Зараз у нас є «звичайна» освіта та «платна». Україна буде швидко розвиватись тоді, коли ми замінимо це на «безкоштовну» освіту та «звичайну» – у державних школах та вузах навчатиметься меншість населення, більшість же обиратиме якісні платні заклади.

8) Може виникнути хвиля обурення в плані «а звідки грошей взяти?» Але освіта і дає гроші – це одна з найвигідніших інвестицій, яка повертає щедрі відсотки. Розумним – платять. Маленькими кроками збільшувати свою цінність.

9) Тому ми маємо привчити себе платити за освіту. Кожна інвестована у навчання гривня – це не лише користь для себе, ці гроші рухають всю галузь загалом. Так в освіту прийдуть інвестиції, крупні підприємці та технології. Це посилить вищезгадані механізми конкуренції, зробить основну освіту більш якісною та доступною, створить інфраструктуру.

Відповідно, щоб українська освіта розвивалась, потрібно зламати рабську звичку до «безкоштовної» освіти та почати платити за розвиток себе та дітей.

А ви як думаєте? Освіта має бути безкоштовною, і саме вона дає все необхідне? Чи майбутнє – за приватною? Діліться у коментарях, давайте шукати істину разом.

Оригинал

Освіта.ua
14.01.2021

Популярные блоги
Д. Семенов: убивает ли бесплатность образования его развитие? Каждая инвестированная в обучение гривна - это не только польза для себя, эти деньги двигают отрасль в целом
Р. Харчук: борьба за ЗНО по литературе необходима Пусть закрываются ненужные псевдоуниверситеты, а ЗНО - это единственное спасение образования
И. Ликарчук: бумажный или электронный журнал? Что изменится в школьном образовании от появления электронного журнала?
А.Мирошниченко: для чего нужны учебники? Талантливым педагогам не нужны учебники, они знают предмет и стремятся преподавать своими словами
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Simon
Современные родители хотят все на шару, бесплатно. Их раздражает факт, что из-за неуспеваемости чада им нужно подумать о курсах или репетиторе. Они не хотят ни за что не платить. И что самое удивительное, чем меньше родители платят, тем больше они хотят получить даром, тем больше они хотят контролировать. Я на знаю, почему так. Они не ценят и не уважают труд учителя. Общество обесценило компетенции и развитие учителя - потому что в цене совсем другое.((( Нельзя допустить, чтобы учитель материально зависел от потребителей его услуг, от их настроений. Учитель должен получать достойное вознаграждение от государства, а не ждать полачек или когда позовут в репетиторы.