Тарас Лютый: новая система защиты диссертаций

Проекты где-то детализированы и порождают регуляционное давление, а где-то допускают реальную анархию

Тарас Лютый: новая система защиты диссертаций

Автор: Тарас Лютый, доцент Сумского государственного университета.

Нова система захисту дисертацій: відповідь на потреби часу чи паперовий тигр?

Нещодавно НАЗЯВО виставила на громадське обговорення проекти документів, що регламентують захисти: проєкт Порядку присудження наукових ступенів та проєкт Положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад.

Ці документи прописують досить глибокі зміни у принципових та процедурних питаннях вищої атестації кадрів і тому заслуговують дуже пильної уваги. Саме після їх остаточного прийняття (разом з Порядком скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня) НАЗЯВО нарешті має почати повноцінне функціонування. І нормальною практикою є громадське обговорення.

Відразу скажу: відповідно до чинних норм, подібні документи мають узгоджуватися ще й з Науковим Комітетом. Для формалізації ж громадського обговорення та залучення свіжої експертної крові наприкінці минулого року були створені робочі групи з різних питань, у тому числі – РГ-7, «Ступені і звання», у якій довелось попрацювати й мені. Такі робочі групи, до речі, на додачу до свіжих складів колегій МОН є сильним аргументом на користь минулого керівництва міністерством.

Та потенціал РГ-7 у підготовці зазначених документів розробниками з НАЗЯВО був задіяний дуже слабко, а проєкти були винесені на широкий загал … без, не те що узгодження, а навіть інформування членів робочої групи. Це при тому, що в РГ-7 входило троє представників НАЗЯВО. Так, НАЗЯВО не було зобов’язано витримати ці елементарні етичні моменти й не переступати через голови людей, які на волонтерських засадах втратили купу своїх сил та часу. Однак тепер громадськість має розуміти бачення ролі громадського обговорення для НАЗЯВО. Не впевнений, до речі, що винесені проєкти є до кінця узгодженими і з самим Науковим Комітетом.

Та, перифразуючи одного дядька, громадське обговорення – так громадське обговорення!

Основним недоліком минулої системи документів, що регламентують атестацію докторів та кандидатів, була строкатість загального пулу документів різного рангу, що розроблялись різними людьми, у різний час, під різні задачі. Природно, всі ці документи не становили єдину і цілісну систему: існували дірки та недолугі склейки, які спрощували життя шахраям і ускладнювали його чесним людям. Хоч якось все й працювало.

Зараз був шанс (сподіваюсь, він ще залишається) прийняти єдиний нормативний комплекс, який би закривав одразу і усе. Але ніт. Навіть сам факт неодночасного оприлюднення всіх трьох проєктів говорить, що системною логікою НАЗЯВО не послуговується. Розумію, самотужки зробити цільний комплекс важко. Але коли так, то чому ж фактично проігноровано потенціал РГ-7? Серед її представників – різні спеціалісти з різними поглядами, однак із гарним досвідом у процесі захистів дисертацій. Здавалося б, і карти в руки…

Не знаю, як пишуться юридичні тексти, та технічні за усіма канонами якось так. Спочатку створюється outline або каркас документу. Він визначає назву структурних елементів та основні думки, які вони передають. Часто для створення outline послуговуються брейнстормінгом, або подібними підходами. Результати заносяться до таблиці, де потім у зручній формі прописуються назви розділів, підрозділів та основні моменти наповнення.

Outline проходить декілька ітерацій перегляду для досягнення балансу змісту та структури, а також зручності подальшого читання майбутнього документу. Бо технічний документ не призначений для читання підряд «від та до», а для швидкого пошуку відповідей на робочі питання, що виникають.

Потім розроблена структура наповнюється текстом, при чому також у декілька ітерацій. Контролюються стиль, стилістика та застосовується лексичний і синтаксичний паралелізм. З першого драфту викидається зайве, інколи вносяться корективи в outline. Певен, для юристів схема також дуже ОК.

Якби цей підхід був застосований – мені б не прийшлося зараз напружуватись та довго і нудно описувати недоліки вищенаведених проєктів. Бо чітко видно, що вони писалися без системи, дописувалися і правилися з різних позицій. Вони десь занадто деталізовані та породжують реальний регуляційний тиск, а десь допускають реальну анархію.

Далі, коли описуєш явище або процес – ти маєш бути абсолютно свідомим у предметі. У даному випадку треба, у першу чергу, розуміти сенс захистів та ступенів для спільноти й держави, розумітися на змісті процедур, бачити їх варіативність, слабкості, можливі позаштатні ситуації, бачити їх стійкість до недоброчесності тощо. Треба застосувати уяву і багатократно промоделювати ситуації, які ти намагаєшся затвердити нормативно. Щоб мати справді дієві процедури, затверджені у притомних нормах, викладених у user-friendly спосіб.

І ось тут мені цікаво: який досвід у захистах мають автори проектів? Наскільки чітко автори розуміють систему, що була, і наскільки ясно уявляють систему, яку хочуть вибудувати? Що є система ступенів і кому вона потрібна? Може, взагалі варто перебудувати табелі про ранги більш масштабно, щоб чиновникам було не потрібно купляти наукові ступені?

Розуміння широкого контексту системи дозволить також вирішити проблему взаємодії з іншими системами та процесами, або узгодити інтерфейси. Мало прописати, що така взаємодія має бути. Є МОН, держстат, мінцифра, УкрІНТЕІ тощо. Мало прописати назву «Інформаційна система НАЗЯВО», якої ще не просто немає, а про яку навіть ще ніхто уявлення зеленого немає (та про це пізніше).

Основних новацій, процедур і принципів декілька. Найперша – захист здійснюватимуть разові (для доктора філософії) та т. з. «гібридні разові» (для доктора наук) ради. Разові ради обговорені не раз. Їх перевага – у персональній відповідальності за захист. Однак запропонована процедура формування – це узаконений «мєждусобойчик», коли ще на етапі формування ради підберуться лише ті, хто буде «за». Без випадково вибраних відповідно до галузі і кваліфікації опонентів («сліпих», «диких») процедура не буде захистом, а порожньою формальністю, приреченою на вихолощення і спрощення. Захист доктора наук виглядає більш продуманим, бо тут на ранніх етапах Науковий Комітет зумів донести до НАЗЯВО необхідність збереження практики постійно діючих рад. Схема, коли є велика затверджена спецрада, а під кожен захист залежно від теми просто обирається 7-9 членів ради, є притомною.

Чудеса заховані у процедурі акредитації … під будь-який кожен захист безпосередньо перед захистом! З поданням через неіснуючу інформаційну систему та очікуванням два місяці рішення НАЗЯВО.

  • Питання перше: а чи достатньо у членів НАЗЯВО кваліфікації, щоб визначити компетентність членів разової ради? Особливо для докторів наук? Чи далі «пробивання по базах» справа не піде? Тоді сенс такої акредитації?
  • Питання друге: чи не варто все ж розглядати дисертацію та дисертанта після захисту, як це було раніше? Бо виходить безглуздя: замість аналізу якості товару покупець аналізує якості продавця. Кореляція, звісно, невелика є, та все ж лише товар дасть усі відповіді.
  • Питання третє: чи здатне НАЗЯВО взяти на себе працю та провести понад тисячу-дві акредитацій спецрад на рік? Без врахування апеляцій та скасувань захистів та з врахуванням непрацюючої інформаційної системи? Як на мене, це просто нереально. Вже зараз НАЗЯВО йде на межі можливостей з акредитацією освітніх програм магістрів та бакалаврів. Тобто ми маємо повністю недолугу та нежиттєздатну процедуру. На додачу, скасування захистів планується лише за поданням скарг (читай, доносів). Маємо можливість DDoS атаки, яка здатна повністю паралізувати роботу НАЗЯВО.

Далі, практично все закінчується рівнем закладу. Схеми затвердження через ДАК та атестаційну колегію МОН більше не буде, а НАЗЯВО буде реагувати лише на скарги «небайдужих». Навіть диплом буде видаватися не зрозуміло якого зразка: державного чи диплом закладу, хоч це не те, щоб і погано. Примірники дисертацій передаються в НБУВ, а електронки – у НРАТ, на тому і все. Які дані збиратиме міфічна система НАЗЯВО – таємниця. Є підозра, що це є таємниця і для авторів проєктів. А дані потребують чіткості та зрозумілості. Інакше державний контроль перестає бути контролем, а держава – державою. Укупі зі страшенним навантаженням, захованим в акредитаціях, однозначно матимемо перманентну турбулентність та безвідповідальність. Як тут повірити у те, що розробники бачать загальну картину та мають бодай елементарну уяву?

Тепер окремо поговоримо про «інформаційну систему НАЗЯВО», хоч і важко говорити про те, чого нема і навряд чи буде. Бо зробити цифровий супровід акредитації бакалавра та магістра так досі і не змогли, а там процес ідейно простіший. Діджиталізація та автоматизація слугує зручності, прозорості, економії часу та надійності процедур і зменшенню вразливості до корупції. Автоматизувати можна лише те, що має раціональний алгоритм і зрозумілі KPI. Щоб не було, як у відомій цитаті «коли автоматизуєш безлад – отримуєш автоматизований безлад». Це означає, повторюсь, що всі поля даних, шлях їх народження, руху та кінцевий пункт мають бути зрозумілими і чітко описаними. Чи так це? Певен, що ні, бо про це жодного слова у проєктах.

Інший принциповий момент – масштаб та загальний контекст. Наразі кожна установа-агенція намагається автоматизувати свої локальні workflow як може, і лише з точки зору власних потреб. У масштабах всієї науково-технічної діяльності це виглядає як спроба спорудження багатоповерхівки накладанням у купу глиняних хат-мазанок без жодної уяви про спільні комунікації, ліфт та сходові клітки. У цій справі потрібно будувати систему універсальних цифрових профілів науковця, послуговуючись концептом CERIF, а всі локальні інформаційні системи мають бути сервісами, що беруть та віддають дані до системи профілів. І у кожного науковця буде один профіль, годний для усього, що суттєво зменшить кількість «цифрових папок на зав’язках». За надійністю, зручністю та загальною економією коштів в масштабах країни тут знову доцільна аналогія «купа хат-мазанок vs сучасна багатоповерхівка». Так, подібна система в нас буде не скоро, але чому б тоді питання збору даних не звести до опису принципових вимог до автоматизації з припискою, що використання конкретного софтверного рішення регламентується окремим наказом або положенням?

Ще одним принциповим моментом є заборона участі у процедурах захисту «представникам держави агресора». Мене важко запідозрити в недостатньо лютій русофобії. Та цей момент – явно слабке місце. По-перше, треба відділяти суто професійні документи від політичних. Особливо за вживання таких юридичних химер як «країна-агресор». Бо це просто скринька Пандори для ситуацій, які нічого окрім метушні, нам не принесуть. По-друге, гібридний конфлікт не передбачає офіційного розриву дипломатичних, економічних й інших зв’язків. Тому цей пункт чимось нагадує звинувачення волонтерів та чиновників, які правдами і неправдами діставали в РФ запасні частини до радянської техніки, що стоїть на озброєнні в ЗСУ. Панове, так гібридні конфлікти не виграються. Але, бачу, у цих питаннях автори проєктів розбираються так само посередньо, як і у багатьох інших критичних аспектах.

Далі, мені дуже дивно, коли в момент поширення академічних свобод автори проєктів намагаються закріпачити здобувачів і прив’язати їх лише до спецрад тих установ, де була закінчена аспірантура. Яка у цьому хоч комусь користь і яке принципове виробниче питання вирішується? Адже все одно «свою» раду будуть обирати найчастіше з міркувань зручності. Проте будуть конфліктні ситуації, будуть ситуації, коли отриманими результатами здобувачі будуть відступати від тематик своїх кафедр, і логічніше буде захиститись там, де розбираються краще.

То в чому складність? Ні, ніби такий дозвіл проєкт дає, але каже, що коли здобувач захищається не в рідній альма-матір – він … відшкодовує всю вартість захисту сам! А це за різними підрахунками 50-70 тис. грн. От уявіть собі: ви випускник аспірантури, ви отримуєте посаду асистента, але ваш дохід зменшується, бо зарплата асистента не перевищує стипендію аспіранта, проте з асистента ще стягується податок на дохід! Заради чого ви маєте віддати до десяти своїх зарплат за захист? Щоб після отримувати менші гроші? Покажіть мені хоч одного здобувача, який не відправить все це під три чорти?

Останній принциповий момент, який я хочу висвітлити, стосується порядку скасування. І він знову про фізичну дієвість та можливість вибудувати життєздатну процедуру. Пропонований проєкт всіх собак вішає на комітет з етики НАЗЯВО. Звідки там візьмуться спеціалісти з усіх галузей та ситуацій? Знову не відомо. Як і те, яким має бути штат комітету, щоб розглядати сотні дисертацій на рік на додачу до сотень інших питань щодо доброчесності. Світ цю проблему вирішив давно: тимчасові слідчі комісії з непричетних до сабжу розслідування волонтерів, до яких входить 1-2 вузьких спеціаліста за тематикою та 1-2 технічних спеціаліста, що дозволять встановити принципові деталі можливої недоброчесності. Короткий аргументований звіт з пруфами від такої комісії вже й буде підставою для на порядок швидшого та компетентнішого розгляду справи вже комітетом з етики. Поки такий, або подібний, механізм не буде прописаним у Положенні – про ефективну і справедливу процедуру боротьби з неякісними дисертаціями як явище не може бути і мови.

Дрібноту вже не хочу описувати, бо вийде тексту ще більше. Але пару цитат таки наведу.

«6. У цьому Порядку термін “близькі особи” вживається у значенні, наведеному в Законі України “Про запобігання корупції”.»

«17. Близькі особи керівника закладу (установи), його заступників, керівника структурного підрозділу, у якому проводилася підготовка здобувача ступеня доктора філософії, для апробування дисертації та надання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації звертаються до постійно діючої ради, профіль якої відповідає тематиці дослідження, у межах якої підготовлено дисертацію здобувача, утвореної в іншому закладі (установі) з письмовою заявою на ім’я голови такої ради.»

Так хто ж такі ці «близькі особи» і як притомному здобувачеві не застрелитись після прочитання пункту 17? Може, хтось знає? Я – ні.

Висновки короткі: видалити все й переписати заново. Причому спочатку дуже чітко уявити всі процеси, які ці положення мають регламентувати. Зробити зрозумілу анімовану інфографіку для чайників, яка це все пояснює. Якраз тут і має сформуватись притомне уявлення авторів про те, що ж вони хочуть, так. Потім написати outline документу. І те, й інше винести на громадське обговорення. Складно? По-іншому буде ще складніше. Причому усім.

Освіта.ua
13.07.2020

Популярные блоги
С. Новикова: абитуриенты-медики и ЗНО по математике При поступлении на специальности отрасли знаний «Здравоохранение» второй предмет - математика
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!