Виктор Громовой: популярных реформ не бывает!

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Андрій Ніцой нагадав про передвиборчу програму Віктора Ющенка 2004 року «10 кроків назустріч людям».

Я тоді разом із Павлом Хобзеєм працював над розділом, який стосувався питань реформування освіти.

Ми подали ретельно розроблене бачення радикальних змін, але...

Просто очманіли, коли прочитали в офіційно оприлюдненій програмі пункт «поновити 10–річний термін навчання у середній школі з 5–бальною системою оцінки знань».

Побігли до керівника штабу за поясненнями. Нам сказали, що це лише гра на публіку. Хтось із соціологів провів дослідження і з'ясував, що саме це народу «наравіцца». Заспокоїли: звісно, ніхто не збирається виконувати цю дурню, це просто політтехнологічний крок.

Окрім цього, у програмі були й інші суто демагогічні пункти про те, що «кожна дитина, незалежно від майнового стану батьків, зможе отримати якісну освіту» та буде відновлена «повага у суспільстві до Вчителя» та «гарантована освітянам зарплата, не нижча середньої по промисловості».

І навіть уже зовсім по-пролетарськи звучав пункт про те, що слід «забезпечити пріоритетне право отримання вищої освіти за бюджетні кошти дітям із малозабезпечених сімей».

Написали його, попри те, що волав: люди, освіту не можна отримати, її можна лише ЗДОБУТИ, якщо є клепка!

Ну а потім освіту віддали соціалістам (бо квота!), а Станіслав Ніколаєнко став найпопулярнішим міністром освіти за всю історію незалежної України.

Я не жартую. Подивіться результати опитування «Хто є найкращим міністром освіти у новітній історії».

56%, Карл, назвали саме його.

Чому я про це згадав?

Кілька років тому робив інтерв'ю для порталу «Освітня політика» з новопризначеною очільницею МОН і почув фразу, яка просто вбила наповал: ми будемо робити лише те, що приречене на популярність!

На перший погляд, гарно звучить, але проблема в тому, що популярних реформ не буває! Ми ж чудово знаємо до чого призводила реалізація на практиці популярних лозунгів на кшталт «Земля — селянам, фабрики — робітникам»!

Міністра, який візьметься робити не популярні, але справжні реформи, проклинатимуть сучасники, й лише нащадки через кілька десятиліть поставлять пам'ятник на подвір'ї МОН. Така реальність...

Доки ми цього не зрозуміємо, наш заіржавілий освітянський «паротяг» так і стоятиме «на запасном путі» на узбіччі від магістральних шляхів розвитку цивілізації.

Оригинал