Т. Лютый: журнал «Русин» и критерии Scopus

Автор: Тарас Лютый, доцент Сумского государственного университета.

Наукометричні підходи в гуманітаристиці та орієнтація формалізованого оцінювання української науки на наукометричні бази Scopus та Web of Science є полем гарячих дискусій останні десять років. І не схоже, щоб кінець суперечкам настане у найближчий перспективі.

Запеклі противники для демонстрації хибності цих критеріїв часто наводять приклад такого собі журналу «Русин», який присвячений історії окремих українських територій, і видається в ...Томську. І дійсно: політична заангажованість та нетипові комбінації наукометричних показників видно неозброєним оком. Та покладатись лише на перше враження не варто, особливо для глобальних висновків. Тому витратив трошки часу, щоб систематизувати відкриту інформацію та власні думки стосовно цього контроверсійного видання.

Журнал «Русин» досить успішно виконує своєрідне завдання: оприлюднення результатів досліджень щодо культурних та політичних перипетій слов’янського (як на мене, просто українського) населення на території Румунії та Австро-Угорської імперії. Мені видається, що це маніпуляція, бо термін «руський» від західних країн до України часто застосовувався, і тому підстав виокремлювати русинів замало. Маніпуляція проста і дієва, бо румунських та австро-угорських документів з термінами  “ruthenian” (“rusyns”) знайти можна достатньо. Але то вже питання не до мене, а до фахових-істориків.

Оцінку реальної якості досліджень я залишу історикам. В одному впевнений: просто сказати «неякісне» або «мурзілка» не вийде. І загальний корпус опублікованих статей з розумом структурований, і окремі статті зроблені не на «відчепись»: технічний рівень, посилання, аналіз (або вдале маскування під нього). Наратив русинів просувають не такі вже й аматори. Не вірю, щоб автори з Москви та Санкт-Петербурга на грантові кошти уряду РФ були випадковими, і не вірю, щоб вони робили відверту халтуру у такому важливому питанні. Немає нічого більш небезпечного, ніж недооцінка ворога.

Розвінчання, спростування і «декадемізацію» цього дискурсу, на мою думку, треба вести як всередині України з метою попередження сепаратизму, та, головне, на Заході. Справді, різниці між жителями Слобожанщини та Лемківщини куди менше, ніж між фламанцями та валлонцями у Бельгії. Тому внутрішнє різноманіття не створює жодних протиріч з довгою історією, які б заважали жити у одній країні. І цей меседж з академічних кіл України має звучати не менш потужно, ніж це виходить у журналу «Русин».

Наукометричні дані журналу «Русин» зі Scopus

Період	2011-2019
Документів	544
Індекс цитувань	241
SJR 2018	0.253
SNIP 2018	0.877
CiteScore 2018	0.34
H-index	7
Not cited docs	352

H-index = 7 – це взагалі ні про що. У мене 10. Цитувань 241 – це також ні про що. У мене 167. Далі подивимось розподіл цих наявних 242 цитувань

Rusin	151
Bylye Gody	25
Vestnik Tomskogo Gosudarstvennogo Universiteta, Filologiya	11
Journal of Social Studies Education Research	7
Stratum Plus	5
EurAsian Journal of BioSciences	4
Studia Slavica et Balcanica Petropolitana	4
International Journal of Psychosocial Rehabilitation	2
Решта, по 1 разу	26

Як бачимо, дві третини – самоцитування, а решта цитування аналогічними проектами класом нижче. А це означає, що кватирль Q1 даного журналу не говорить ні про що. Наукометричні інструменти в історичних науках дають одну з найбільших похибок, оскільки цитувати аналогічні свіжі дослідження в історичних науках, судячи з усього, майже не прийнято.

Тим не менше, за всіма зовнішніми ознаками контент журналу «Русин» виглядає відчутно респектабельніше, ніж контент журналів, що подаються зараз на категорію «Б» переліку ДАК. Мав не так давно нагоду у цьому переконатись. «Русин» же вимоги не ігнорує + вміло розіграна карта «локальних студій», що знижує поріг входження.

Також ситуація з «Русин» не означає, що Scopus як критерій виконання стандартів дискредитовано зовсім. Бо це все одно, що говорити про дискредитованість самої ідеї правоохоронної системи через наявність окремих злочинів. Вимоги до наукових видань від Scopus, що викладені за посиланням, є універсальними і не залежать від галузі. Регулярність виходу, технічна якість статей, видимість в Інтернет, рецензування поданих рукописів – що з переліченого не є обов’язковим для кожного наукового журналу?

Шанси пропаганди «Русинів» були б менші, коли б Scopus Evaluation Team мала змогу звернутись до тих представників України, кого в Evaluation Team можуть вважати експертами. Тому абсолютно логічно було б не ховати голову у пісок, а підтягувати власні видавничі стандарти і щосили «англізовувати» українську історію та інші суміжні галузі. Без перебільшення це питання національної безпеки.

Raw Data

https://www.dropbox.com/s/txjpf0xjragfqqx/Rusin_scopus_all_Papers.csv?dl=0

https://www.dropbox.com/s/0lytbknjan46149/Rusin_scopus_2020.csv?dl=0