Osvita.ua Блоги Эдуард Рубин: что делать с университетами?
Эдуард Рубин: что делать с университетами?

Оставлять все как есть - невозможно, тотально закрывать вузы - нельзя, а финансировать в полном объеме - нереально

Эдуард Рубин: что делать с университетами?

Автор: Эдуард Рубин,  руководитель Центра тестирования при Министерстве здравоохранения Украины.

Поки всі обговорюють фігури міністрів, висловлю давно назріле: не так важливе ім'я міністра, як ідеї, які він готовий нести і втілювати. У кожній сфері діяльності є абсолютно зрозумілі напрацювання, які чомусь роками не втілювалися в життя, чи то через відсутність політичної волі, чи то через небажання щось змінювати. І ось зараз ситуація повинна змінитися.

Тому розповім, яких змін багато людей бізнесу й експертного співтовариства давно чекають у сфері вищої освіти. Адже зрозуміло, що залишати все як є - неможливо, тотально закривати ВНЗ — теж не можна, а фінансувати в повному обсязі - нереально. То куди рухатися? Як зупинити відтік наших студентів за кордон — до країн, які ввели безкоштовну освіту?

Тільки відразу підемо від звичного формату дискусії про переваги і недоліки платної та безкоштовної освіти в Україні. Це свідомо помилкова дискусія, заснована на початково невірних посилах. Питання платної чи безкоштовної освіти вторинне відносно того, що собою взагалі повинні являти університети. Ось про це дійсно варто говорити.

Якщо ми подивимося на структуру доходів західних ВНЗ, то побачимо, що частка від плати за навчання складає в середньому лише 25%. Наприклад, американська статистика показує, що в США плата за навчання в державних університетах складає 22,8%, а в приватних — 32,5% від загального бюджету. Аналогічна картина і в багатьох європейських країнах. Ось чому там «невелику» частку бюджету змогла взяти на себе держава, заявивши про безкоштовну освіту.

Однак по суті своїй воно не безкоштовне: через цю опцію реалізуються державні програми різних країн із залучення молодої і талановитої робочої сили. Тобто це інвестиція держави у власне майбутнє. Але з чого ж тоді складаються інші доходи університетів? Виявляється, з коштів ендаумент фондів, продажу послуг, приватних інвестицій і наукових проектів, які є основою будь-якого університету.

А що у нас? А у нас до 70% доходу ВНЗ становить саме плата за навчання. Питома вага науки — від 5 до 10%. І тому будь-які розмови про зміну системи фінансування зводяться до головного питання: хто повинен платити за освіту — сам студент чи держава?

Насправді ж нам потрібно повністю поміняти підхід до фінансування вищої школи, сформувавши нове бачення ролі університетів у житті суспільства й економіці. І тоді ми зрозуміємо, що їхнє завдання — не тільки підготовка кваліфікованих кадрів, але і створення прикладних розробок для економіки, проривних технологій, фундаментальних наукових досліджень.

Але щоб це сталося, потрібно сформувати законодавчі основи, які міцно зв’яжуть університети з потребами реального сектора економіки і світовою наукою. І це дуже важливі речі, про які говорять давно, але на втілення яких не вистачало політичної волі.

Наприклад, у законі про вищу освіту сказано про можливість створення при ВНЗ ендаумент-фондів, але сам закон про ці фонди за п’ять років так і не прийнято. А він просто необхідний для залучення до ВНЗ приватного фінансування.

Далі. Ми багато років говоримо про необхідність приватно-державного партнерства у вищій освіті, який відрегулює права і дасть сторонам гарантії такого партнерства, але цього закону досі немає.

Нам потрібно на базовому рівні розібратися з науковою сферою, зрозумівши, як саме вона повинна функціонувати. Я, наприклад, прихильник ідеї, що для прикладної науки оптимальною моделлю є співфінансування держави та бізнесу. Якщо вчені роблять розробку, яка дійсно важлива для економіки, то повинен бути приватний інвестор, який побачить цю перспективу. І якщо цей приватний інвестор матиме хоча б 25% необхідних витрат, держава повинна профінансувати решту витрат. В такому випадку ми отримаємо дійсно цінні розробки з хорошою ринковою перспективою.

Стосовно фундаментальних досліджень модель точно повинна бути іншою — державне фінансування має проводитися спільно з отриманням міжнародних грантів, щоб наші вчені могли працювати пліч-о-пліч з провідними вченими розвинених країн світу. Тобто, за рідкісним винятком, держава повинна вкладати в ті фундаментальні проекти, які заслужили міжнародну фінансову підтримку або стали частиною великих міжнародних програм. Тоді у нас з’явиться справжня фундаментальна наука, що йде в руслі світової дослідницької думки, і перестануть плодитися проекти підтримки тих, хто вже отримував гроші на дослідження аналогічної тематики 10 років тому.

Нам потрібно суттєво посилити захист авторських прав і реформувати систему патентування. Нам потрібно відкрити ринок для філій іноземних ВНЗ, щоб підвищити якість освіти і посилити конкурентне середовище.

Всі ці ідеї, що лежать на поверхні та давно обговорювані фахівцями, повинні отримати вигляд законодавчих ініціатив.

А нарівні з ними вкрай потрібен закон, який закріпить правило «гроші йдуть за студентом», що підтримає життєздатні ВНЗ і поховає нежиттєздатні. Нам потрібно прийняти рішення про укрупнення університетів, розконсервувати ці замкнуті в собі системи для талановитих сторонніх управлінців.

А що стосується так званої «безкоштовної освіти», то тут потрібно виходити не з кількості бюджетних місць у тому чи іншому ВНЗ, а рухатися за програмами державних пріоритетів. Ми підтримуємо таланти у всіх галузяхт знань? Відмінно! Набирай бал ЗНО 180+, навчайся безкоштовно в будь-якому ВНЗ і працюй потім, де хочеш. Країні потрібні вчителі? Будь ласка — мінімальний ценз ЗНО 150+ і безкоштовне навчання на викладача. Потрібні лікарі в сільській місцевості - студент отримує безкоштовну освіту за умови, що відпрацює три роки в селі. Потрібні репатріанти? Оибираємо країну, звідки приймаємо студентів і вирішуємо, як зробити програму навчання для них привабливою.

Необхідно, нарешті, змістити акцент дискусії в бік сутнісних, по-справжньому важливих речей, розробити нескладні, зрозумілі закони і запустити їх у життя. І тоді через п’ять років ситуація у вищій освіті покращиться кардинально. Все, що потрібно для цього — політична воля і парламентська більшість. Упевнений, що зараз ми маємо унікальну ситуацію, коли є і те, й інше.

Оригинал

Освіта.ua
30.08.2019

Популярные блоги
Игорь Ликарчук: конкурсная машина работает Нужен ли государственный конкурс «Учитель года» вообще? А если нужен, то для чего?
Никита Андреев: о проектах двух интересных документов Наивно было думать, что со сменой власти изменится образ мышления менеджмента среднего уровня
Владимир Онацкий: о школьных олимпиадах Олимпиада - это возможность продемонстрировать свои знания по предметам на уровне школы, района или города
Игорь Ликарчук: о буллинге учителей на каникулах Учителя, который не придет на методические посиделки, обязательно будут травить, требуя объяснений
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!