Виктор Мисан: почему в школе не надо спешить

Автор: Виктор Мисан, кандидат педагогических наук, доцент, заслуженный учитель Украины.

Для чого?...

Щорічні зміни програм (дописування, переписування, оновлення, модернізація, удосконалення, «спрощення», …), відсутність вчасно видрукуваних шкільних ніби «нових» підручників напередодні кожного навчального року сформували ставлення, яке колись у ранній педагогічній молодості намагалась прищепити моя перша наставниця Віра Павлівна (царство небесне!) – «Не спіши!»

Тому я не поспішаю. Ловлю себе на тому, що поволі перетворююся в американського вчителя історії, з яким познайомився більше десяти років тому в звичайнісінькій загальноосвітній школі невеличкого містечка в штаті Огайо.

Він також не поспішав. Ні, він не належав до лінивих людей. Спосіб життя диктував йому зовсім інший робочий ритм. На моє запитання про те, як він обирає програму і зміст навчання для семикласників (він на той час вів паралель учнів 7 кл.), Майкл відповів із певним уточненням: - Не я, а МИ обираємо. Це я роблю з колегами, які працюють на паралелі і викладають інші предмети.

І Майкл розповів про досить цікаву організацію освітнього процесу, елементи якої ви зустрінете і в «діалозі культур», «методиці занурення», «інтегрованому навчанні» тощо.

Напередодні нового навчального року він з колегами збирається на таку міні педагогічну раду для того, щоб визначитись із змістом (програмою), над яким працюватимуть із школярами. У цьому обговоренні бере участь також заступник директора, який відповідає за організацію навчання, шкільний бібліотекар.

Враховуючи вимоги освітнього стандарту, що розроблений в штаті, у якому основний акцент зроблений не на тому, що учні знатимуть, а якими уміннями вони повинні оволодіти упродовж чергового року навчання, педагоги, які працюють на паралелі, обговорюють зміст програми навчання.

Минулого року Майкл висловив бажання вивчати з шестикласниками історію стародавньої Греції – епоху Перикла. Цю ідею підтримали інші колеги та відкоригували зміст своїх програм так, щоб на цьому році навчання учні змогли здійснити своєрідне занурення не лише в історію, але й географію, природу, літературу, мистецтво, побут тощо. Наприклад, учитель літератури включив до програми твори античних авторів. Учитель образотворчого мистецтва вирішив ознайомити школярів із досягненнями в області культури, відпрацювати мистецькі стилі, орнамент тощо.

Більше того, отримані знання і вміння учні використають у виконанні довготривалого (річного) проекту. Коли ми проходили шкільним коридором, то звернули увагу на виставку. Це були макети грецьких храмів, будівель, площ, виготовлені з різних матеріалів, у різну величину тощо…

На запитання, а чому інші періоди з грецької історії не вивчається, Майкл відповів запитанням: - А для чого? Яка потреба у вивчення всієї історії Греції? І згодом додав: - Ми навіть в університеті не вивчали історії Греції. Нас не готували бути дослідниками історії. Нас вчили, як навчати дітей, як розвивати їх, мотивувати, зацікавлювати, виконувати проекти, вирішувати проблеми, які виникають в дитячому колективі…

Я коротко переповів, як історію вивчають в українській школі, які курси, у яких обсягах, скільки годин на це виділяється. - І це вчать всі? – перепитав Майкл. – Для чого?

Я згадав Майкла, бо незабаром новий навчальний рік, і мені знову прийдеться вчити всіх всьому, шукаючи відповіді на його запитання «Для чого?»

Оригинал