Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Ще дещо про повагу
Ну про вимогу вчителів поважати професію вчителя ми багато читали-дискутували. Але є один аспект цієї проблеми. Маленьке запитання. Може трохи наївне. Але принципове.
А чи поважають вчителі професії батьків, вимагаючи від батьків поваги до своєї професії?
Не поспішайте відповідати. Не все так просто. Між словами і діями – різниця величезна.
Що таке повага до чужої професії? Як мінімум – розуміння. Що маємо в реальності? У батьків своя робота. Різна. Але вона є. Вона віднімає сили і час. Вона не є гіршою чи кращою за професію вчителя.
Але. Приходять батьки додому. Потомлені. Сподіваються відпочити, поспілкуватись з родиною, підготуватись до наступного робочого дня. Аж раптом! З’ясовується, що потрібно допомагати дитині робити нескінченну кількість домашніх завдань, ліпити якісь аплікації, готувати якісь реферати.
Можна, звичайно, говорити, що хай сама дитина робить. Але всі ж чудово розуміють, що питання часто не полягає в бажанні чи небажанні дитини. Питання в колосальних обсягах недолугих домашніх завдань. А ще картинку намалювати та якийсь гербарій зібрати.
І ось тут батьки кидають все і займаються тим, що є власне професією вчителя. Бо логіка проста. Твоя дитина? Ти і займайся. А те, що у тебе якась там робота – так це твої проблеми.
Тому і батьківські збори не в зручний для батьків час, а в зручний для школи. Бо дитина ж твоя, і вчитель - це найголовніша професія. Все інше другорядне.
Так думає абсолютна більшість педагогів. Я помиляюсь? Тоді подивіться в щоденник своєї дитини. І серед масиву домашніх завдань знайдіть час, закладений школою бодай на елементарне сімейне спілкування.
Я вже не кажу про батьківську роботу…
Оригинал
