Osvita.ua Блоги О. Мусиенко: о перспективах предвысшего образования
О. Мусиенко: о перспективах предвысшего образования

Пришло время признать на госуровне, что у нас слишком много вузов в расчете на одного гражданина

О. Мусиенко: о перспективах предвысшего образования

Автор: Оксана Мусиенко, образовательный эксперт, андрагог, политолог.

Можна не знати нічого про «дифузію змін» Еверетта Роджерса, щоб розуміти просту сентенцію нашого часу: проникнення на ринок нових товарів, впровадження у виробництво нових технологій, прийняття суспільством нових ідей можуть відбуватися лише тоді, коли на це є запит і готовність соціуму.

Освіта не зможе бути осучасненою, якщо до цього не готове суспільство. А воно, як видно з усього, НЕ ГОТОВЕ!!!

Владні освітянські структури, здається, переслідують одну мету: створити законні підстави для уникнення державної відповідальності за стан галузі. Не можна не усвідомлювати нині того факту, що частка видатків зведеного бюджету на освіту в 2010 році становила 21,1%, у 2017-му – лише 16,8%. Подають усе це під «соусом» реформ і «заправляють» особистим піаром пані міністра та наближених осіб.

І це замість того, щоб системно, продумано, переконливо роз’яснювати населенню через «зомбоящик» наші проблеми в освіті, особливо ті, що стосуються її якості. Педагоги і батьківська громадськість мають знати та розуміти реальний стан справ. Про його невтішність свідчать, приміром, такі факти: кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у 2017 році, порівняно з 2010-м, скоротилася на 23%, а кількість студентів – на 64%, або на 357 593 особи. Причин тут кілька, але насамперед це демографічний і міграційний чинники. За даними аналітичного центру CEDOS, у 2016-2017 навчальному році за кордоном навчалося щонайменше 72 000 українських громадян.

Ці цифри свідчать про те, що теза «у нас найкраща освіта» суспільством має бути поставлена під сумнів. Такий підхід може зрушити це архіважливе загальнонаціональне питання для суспільного осмислення.

Візьмемо за приклад професійну та передвищу освіту: на кінець 2017 року, за даними www.ukrstat.gov.ua, в Україні налічували 756 закладів професійно-технічної освіти і 372 заклади І-ІІ рівнів акредитації. Так, ми всі розуміємо, яку соціальну функцію, окрім освітньої, вони виконують. Та ми ж знаємо і те, як доводиться «збирати» студентів на навчання, щоб принаймні закрити державне замовлення у коледжах і технікумах; скільки «мертвих душ» у журналах навчальних занять ПТНЗ. Про матеріальну базу і рівень фаховості та відповідності вимогам часу педагогічного персоналу годі й говорити.

Отож, чи не настав час ВИЗНАТИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ТЕ, ЩО У НАШІЙ КРАЇНІ ЗАНАДТО БАГАТО ВНЗ у розрахунку на одного громадянина (з урахуванням реальної кількості населення на цей момент), порівняно з іншими державами?

Якщо цю роботу буде розпочато, тоді паралельно можна:

1. Тим, хто хоче розвіяти загальну стурбованість станом освіти в Україні та вийти на реальні дії, думати не про своє місце в цій справі, а про розвиток освіти.

2. Економічно грамотно і ретельно формувати освітні регіональні центри. Визначитись із реальними потребами регіонів у фахівцях відповідних профілів з урахуванням нових технічних і техногологічних тенденцій на найближчі 20 (?) років та перспектив digital-тенденцій у виробничих процесах, а також із застосуванням досвіду європейських країн. Тут варто усвідомити: ми нового нічого не вигадаємо, тому потрібно переймати кращий іноземний досвід, але адаптувати його, а не сліпо формально «насаджувати», як це було з Болонською системою.

Необхідність створення реальних регіональних багатопрофільних освітніх центрів не під ректорів, а під регіональні потреби, назріла вже давно, і про неї неодноразово говорили освітяни із проактивним мисленням. У складі таких центрів варто було б:

  • чітко визначити місце, кількість і профільність коледжів;
  • скасувати дублювання підготовки кадрів за однаковим або спорідненим переліком професій;
  • передбачити підготовку фахівців, компетенція яких відповідала б 4, 5, 6-му рівням національної рамки кваліфікацій у одному освітньому просторі;
  • провести реальний аудит кількості учнів у ліцеях та професійних училищах, які зробити структурними підрозділами коледжів.

3. Фінансування від держави/регіону здійснювати не з розрахунку на одного формального студента, а шляхом аналізу якості підготовки фахівця до роботи в РЕАЛЬНИХ СУЧАСНИХ ВИРОБНИЧИХ УМОВАХ. Для цього є необхідність терміново розробити типову нову методику/порядок здійснення такої роботи і дозволити проводити її регіональним фахівцям із бізнесу, а не чиновникам галузі освіти.

Визначити законом не формальний, а реальний відсоток фінансування передвищої освіти від ВВП. Зокрема, вирахувати такий відсоток, що надходить до державної скарбниці від агросектору економіки України. На підставі встановленої суми можна легко розрахувати, скільки ми можемо ЯКІСНО фінансувати потрібних нам установ аграрної освіти. Подібні розрахунки слід провести і для інших галузей.

Необхідно попрацювати над тим, як зацікавити бізнес шляхом зміни податкового законодавства брати у своє підпорядкування окремі регіональні навчальні заклади (згадаймо тут прекрасний приклад Уманського аграрного ліцею).

4. На ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ вжити заходів, які б зацікавили бізнес сприяти зміцненню матеріальної бази навчальних закладів. Наприклад, звільнити компанії від сплати податків на суму, що була використана на придбання сучасних засобів навчання.

5. Змінити зміст навчання під СУЧАСНІ ВИМОГИ бізнесу. Вжити заходів із ТРАНСФОРМАЦІЇ наявних освітніх програм та стандартів. Забезпечити якісний відбір та підготовку викладачів не «по-любительськи», а професійно і системно. Розробити фінансові стимули для осіб, які виявлять бажання перейти із бізнесу до навчальних закладів працювати викладачами на постійній основі чи за сумісництвом.

Такий хід думок і бачень у мене сформувався ще із часів мого «сидіння» у директорському кріслі в коледжі, а закріпився під час участі у кількох бізнес-проектах, де я через власні голову і руки пропустила людський ресурс, який приходить на роботу в бізнес. А приводом для викладення цих міркувань у блог стало бурхливе обговорення двох законопроектів про фахову передвищу освіту (8321 та 8321/1), що триває зараз.

На завершення

Ми маємо усвідомити, що споживачів інновацій у суспільстві щонайбільше 2,5%. Ними мають бути люди з високим соціальним статусом, із хорошим доступом до джерел інформації, фінансово забезпечені. І тут постає запитання: чи є в українському суспільстві кількість таких людей, що відповідала б показнику 2,5%, аби вони могли «закрутити» те, про що йдеться вище?

Освіта.ua
15.06.2018

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Ирина
споживачів інновацій - это прекрасно, но... какую инновацию может употребить школа, в которой нет мультимедиек, а интерактивная доска - дичь неслыханная, а уроки химии проходят в кабинете литературы? Чтобы получить приличный балл ЗНО основная масса детей годами занимается с репетиторами. не со своими школьными учителями, а - со сторонними репетиторами.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!