Osvita.ua Блоги Г. Клочек: В. Сухомлинский и Ш. Амонашвили о красоте
Г. Клочек: В. Сухомлинский и Ш. Амонашвили о красоте

«В обучении и воспитании все надо делать красиво», - отмечал Шалва Амонашвили

Г. Клочек: В. Сухомлинский и Ш. Амонашвили о красоте

Автор: Григорий Клочек, доктор филологических наук, профессор.

Зараз ми  занурені у будні. У важкі будні, часом неприємні та морально брудні. І тому розумію, що декому, хто читатиме цей текст, словесні пасажі про Красу здадуться аж надто піднесеними. «Які ж вони, Сухомлинський та Амонашвілі, відірвані від життя…» - цілком можливо, хтось і подумає. І навіть не згадає знамениту сентенцію, яка проголошує: «Краса врятує світ».

«У навчанні та вихованні все треба робити красиво», – кілька разів наголошував Шалва Олександрович під час пам’ятної розмови в салоні автомобіля, що мчав у Павлиш крізь сизий туман зимового дня.

Після відвідин музею почесний гість зустрівся з педагогічним колективом Павлиської школи. Серед всього іншого запам’яталися його слова, сказані вчителям школи: «Я люблю жизнь, - цитую мовою оригіналу, - люблю свою работу, люблю детей, люблю свою жену… Я многое в этой жизни люблю. Может, поэтому я и знаю, что такое счастье».

Уже після поїздки я не раз перегортав сторінки багатьох його книжок, щоб знайти додаткове підтвердження цим словам. І знаходив – майже на кожному кроці.

Амонашвілі – блискучий есеїст. По-грузинському темпераментний. Образний, схильний до афористичного стилю висловлення.

«Якщо поспішаєш допомогти, допоможи красиво.

Якщо хочеш проявити співчутливість, співчувай красиво.

Якщо любиш, люби красиво.

Якщо даруєш, даруй красиво.

І якщо все це стосується дитини, то роби це ще красивіше:

Виховуй красиво.

Учи красиво.

Наставляй красиво.

Якщо добро дарується красиво, добро буде прийняте.

Якщо добро дарується неподобно, воно буде несприйняте.

Прекрасні знання будуть торжествувати на прекрасних уроках.

Прекрасні знання будуть страждати на поганих уроках».

У цих словах велика Істина видатного педагога - гуманіста, піднятись до якої дуже непросто. Вони подана декларативно, проте висловлена так красиво і з такою переконливістю, що їй віриш беззастережно. До того ж, хто знайомий з працями Шалви Олександровича, у яких він говорить про гуманну педагогіку як виховний та навчальний процес, демонструючи при цьому конкретні виховні та дидактичні технології, або кому пощастило побувати на його знаменитих майстрах-класах, які він проводить під час своїх виїзних семінарів (тоді сотні вчителів, затамувавши подих, спостерігають педагогічне дійство – «живий» урок Амонашвілі, який він проводить на сцені, де за партами сидять учні, запрошені з найближчої школи), то добре розуміє, що ті декларації ґрунтуються на колосальному науково-теоретичному та практичному досвіді.

І якщо ми хочемо піднятися до цих Істин про виховний вплив Краси, то кращого порадника за Василя Сухомлинського просто немає – ні в педагогіці, ні в філософії (естетиці). Про Красу як педагогічний інструмент він писав багато – матеріалу вистачило б не на одну дисертацію. Але є у його творі «Як виховати справжню людину» (твір цей написаний в останні роки життя і виданий – на жаль, зі скороченнями – вже після смерті автора), кілька сторінок, які звучать як ВИСОКИЙ ГІМН КРАСІ.

У щасливі хвилини високого злету свого Духу, коли його видатний талант педагога, тонкого знавця дитячої душі настільки загострився, що набув буквально геніальної проникливості, він написав такі слова:

«Якщо хочеш бути красивим, працюй до самозабуття, працюй так, щоб ти відчував себе творцем, майстром, господарем в улюбленому ділі. Працюй так, щоб очі твої виражали одухотвореність великим людським щастям – щастям творчості. Зовнішня краса має свої внутрішні, моральні джерела. Улюблена творчість накладає відбиток на риси обличчя, робить їх тонкими, виразнішими.

Краса – могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння й відчуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкриваються істина, правда, добро; осяяним цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я назвав би красу гімнастикою душі – вона випрямляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся до себе. (…).

Відчування і переживання краси, прагнення до прекрасного, нетерпимість до потворного – все це потребує розвинутого, тонкого, чутливого розуму. Тільки злиття розумного і красивого дає високоморальне (…). Краса тільки тоді облагороджує і підносить, коли зливається з правдою, людяністю, непримиренністю до зла. Краса ніби відкриває очі на світ. Погане, потворне непомітно, протягом тривалого часу, у світлі краси стає раптом нетерпимим. Одна із закономірностей виховання – зло і потворність нехай витісняє краса. Поставте на стіл у класі гарну гілочку квітучої верби – і діти помітять у кутку павутину. Посадіть біля входу в школу зелену ялину – у кожного вашого вихованця, що проходить повз неї, щоразу піднімуться невиразні бажання зробити щось хороше – допоможіть йому усвідомити ці бажання».

Енергія краси, як впливової сили, по суті була і залишається в центрі уваги учених-гуманітаріїв різних напрямів, які витрачають великі зусилля для того, щоб пояснити, скажімо, таємниці вічної впливовості та принадності високохудожніх творів мистецтва. Психофізіологи намагаються осягнути проблему «Мозок і краса». Переконаний, що, перечитуючи твори Василя Сухомлинського, вони знайшли б для себе чимало відповідей на багато своїх запитань, бо виховний вплив краси був у центрі уваги Учителя із Павлиша. І проникав він у педагогічну сутність цієї проблеми так глибоко, як ніхто інший, – про це можна говорити з абсолютною переконаністю. Пояснюється така проникливість його особливою, скажемо так, художньо-педагогічною обдарованістю.

З одного боку він – витончений естет, художник (здійснюючи з дітьми свої подорожі в природу, він брав олівці та альбом для рисування – робив пейзажні замальовки на очах дітей, заохочуючи таким чином їх до живописання), блискучий письменник – автор знаменитих, позначених високою художністю авторських казок та етичних оповідань, яким за силою виховного впливу важко знайти аналогії у світовій літературі для дітей. Його проникливість у внутрішній світ дитини, в особливості її мислення була вражаючою – іноді, під час читання, наприклад, його книжки «Серце віддаю дітям», приходить враження, що Василь Олександрович буквально «бачив» своїм внутрішнім зором психофізіологічні процеси, що відбувалися у мозку дитини…

Ось чому нам потрібно зупинятися на багатьох сторінках творів Василя Сухомлинського з метою, відкинувши житейську суєту, зрозуміти ту чи іншу його думку як Педагогічну Істину.

Щойно ми процитували буквально гроно глибоких висловлювань про педагогічний вплив Краси. Беру на себе сміливість сказати, що скільки б книг відомих мислителів ми не перегорнули , нам не вдалося б знайти висловлювання, які у такій мірі, як щойно процитовані слова Василя Сухомлинського, наблизили б нас до розуміння пророцтва М. Достоєвського, що «краса врятує світ». Як відомо, воно досить загадкове. І було чимало спроб пояснити, як саме краса має врятувати світ. Сентенції Василя Сухомлинського треба віднести до найбільш вдалих спроб розкрити сам «механізм» рятівної для людства місії Краси. Повернемося ще раз до окремих висловлювань.

«КРАСА ВЧИТЬ РОЗПІЗНАВАТИ ЗЛО І БОРОТИСЯ З НИМ». Краса, виявляється, не сумісна зі злом. У тому вічному протистоянні добра і зла саме Краса є для добра найнадійнішим захисником.

«ТІЛЬКИ ЗЛИТТЯ РОЗУМНОГО І КРАСИВОГО ДАЄ ВИСОКОМОРАЛЬНЕ», – проголошує Василь Олександрович і тим самим озброює нас як розумінням педагогічних технологій ВИРОЩУВАННЯ (термін Амонашвілі) справжньої моральності, так і здатністю розпізнавати фарисейство.

«КРАСА ТІЛЬКИ ТОДІ ОБЛАГОРОДЖУЄ І ПІДНОСИТЬ, КОЛИ ЗЛИВАЄТЬСЯ З ПРАВДОЮ, ЛЮДЯНІСТЮ, НЕПРИМИРЕННІСТЮ ДО ЗЛА», – дарує нам ще одну Мудрість Учитель із Павлиша, допомагаючи зрозуміти, що відхилення від правди – це звільнення території для наступу зла. Взагалі, стосунки між красою і правдою є надзвичайно складними. Над цим змушують задуматися слова Олександра Довженка : «Якщо вибирати між правдою і красою, – писав він, – я вибираю красу. Бо якщо ми не збагнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить».

«КРАСА НІБИ ВІДКРИВАЄ ОЧІ НА СВІТ. ПОГАНЕ, ПОТВОРНЕ, НЕПОМІТНЕ ПРОТЯГОМ ТРИВАЛОГО ЧАСУ, У СВІТЛІ КРАСИ СТАЄ РАПТОМ НЕТЕРПИМИМ», - звернемо увагу й на цю сентенцію геніального педагога, осмислення якої дає нам один із ключів до розуміння законів, завдяки дії яких краса здатна ошляхетнювати наш світ і таким чином рятувати його.

Але повернемося до думки Шалви Олександровича, що у вихованні та в навчанні все має бути красивим.

Урок у його найкращому вияві – продукт високої творчості. Ніколи не забуду урок молодої учительки в далекій сільській школі на Одещині. На тому уроці я був присутній як директор школи. Недавня «червонодипломна» випускниця університету була «вчителькою від Бога». Відомо, що високохудожній твір відзначається своєю цілісністю – кожна його складова «працює» на кінцеву ідею, на створення естетичного враження. Всі без винятку складові того уроку, його частини і частинки, всі види робіт, робочий ритм були спрямовані на досягнення кінцевої мети уроку. Але самої зорієнтованості на кінцевий навчально-виховний результат недостатньо, дуже важливо, щоб кожна складова уроку, кожний застосований учителькою прийом був оптимально підібраним. І тут молодій учительці допомагав талант – той, «від Бога». Власне оптимально підібрані види робіт, їх зміст сприяли тому, щоб учні на уроці переживали радість пізнання, радість відкриття нового. З ходом уроку приходило відчуття реальності досягнутого кінцевого результату. А ще приходило усвідомлення, що зараз ти присутній на уроці, який є твором мистецтва. Він приносить естетичне задоволення, а це означає, що він красивий. Краса в даному випадку є ознакою його довершеності.

Звичайно ж, шкільних уроків, які піднімаються до рівня мистецького твору, не так і багато. Більшість уроків – звичайні, робочі. Але якщо в тих звичайних уроках з’являється іскринка творчості – значить, з’являється і Краса.

Одного разу в одній із шкіл міста Олександрії мені довелося спостерігати за вчителем інформатики, учні якого щороку виборювали найвищі місця на всеукраїнських олімпіадах. Щойно він вийшов з комп’ютерного класу, у якому його вихованці готувалися до чергової олімпіади. Сидів мовчки, відособившись від усього, що відбувалося в учительській кімнаті. Чимось був подібний до актора, який, мобілізувавши всі свої творчі сили, «виклався» на сцені, а зараз, зійшовши з неї, сів перепочити за лаштунками. Натхнення, яке він щойно пережив, поволі відпускало його…

«НЕМАЄ ЗАГАДКИ ТАЛАНТУ – Є ВІЧНА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ» – ці знамениті слова, сказані колись Григорієм Тютюнником, стосуються письменницького, художнього таланту. Але повною мірою вони стосуються і таланту педагогічного.

ЛЮБОВ І КРАСА – ВЗАЄМОПЕРЕХІДНІ І ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІ ПЕДАГОГІЧНІ КАТЕГОРІЇ. ТАМ, ДЕ НЕМАЄ КРАСИ – НЕМАЄ І ЛЮБОВІ. І, НАВПАКИ, ДЕ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЛЮБОВ – З’ЯВЛЯЄТЬСЯ І КРАСА. ПІДНІМАЙМОСЯ ДО ЦИХ ВЕЛИКИХ ІСТИН

P. S. На світлинах – миттєвості перебування Шалви Амонашвілі в музеї Василя Сухомлинського. Після оглядин та його зустрічі з педагогічним колективом Павлиської школи.

Освіта.ua
13.06.2018

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!