Г. Клочек: к 100-летию Василия Сухомлинского

Для него не существовало границы между личным и школой, поскольку речь идет об абсолютной преданности

Г. Клочек: к 100-летию Василия Сухомлинского

Автор: Григорий Клочек, доктор филологических наук, профессор.

Павлиська школа. Кабінет Василя Сухомлинського.

Пам’ятається, як у далекому 1967 році, перший рік працюючи директором сільської школи на Одещині, одного разу, осідлавши мотоцикл, поїхав «за досвідом» у селище Цебрикове, де працював відомий у той час директор, якого нещодавно було нагороджено якоюсь дуже почесною грамотою всеукраїнського значення. Той знаменитий директор відомої школи передавав мені, 24-літньому початківцю, свій досвід у селищній чайній. Захмелівши, говорив з якоюсь образою: «Та хіба Сухомлинський директор? Він – писака...»

Книги та статті того «писаки» ось уже кілька десятиліть поспіль інтерпретуються нашою «дисертаційною» педагогічною наукою. Дисертації успішно захищаються (їх уже, мабуть, десятки), статті пишуться (їх уже тисячі), наукові конференції щорічно проводяться, проте наближаємося до Сухомлинського досить поволі. І таких людей, що думають приблизно так, як той директор Цебриківської школи, на превеликий жаль, не меншає.

А втім, коли доводиться дотикатися до його спадщини, то приходить розуміння того, що він, Сухомлинський, був педагогом з ознаками геніальності. Педагогічні концепти Сухомлинського – це не тільки педагогічна класика, а й певне передбачення того майбутнього, до якого має еволюціонувати (не р-р-р-еволюціонувати!) українська школа. Той, хто, наприклад, ознайомиться з досвідом сучасної фінської школи, котру багато хто вважає «школою майбутнього», а потім перечитає ще раз «Серце віддаю дітям», то легко зрозуміє, що методичні підходи директора Павлиської школи до навчання та виховання учнів початкової школи мають багато подібного.

Тож після такого вступу запрошую на віртуальну екскурсію в Павлиську школу, яка колись, в роки директорування в ній Василя Сухомлинського, була для педагогічної спільноти Радянського союзу мало чи не педагогічною Меккою.

Колись – це було на межі ХІХ і ХХ століть – земські школи будувалися як маленькі архітектурні шедеври, які досі вражають своєю функціональністю. Вони – разом із церквами – були окрасами сіл. Масивні цегляні стіни, великі вікна, світлі класи і – як на сучасний погляд – до стелі було дуже високо, більше трьох метрів. Акустика в таких класах чудова – говориш, не напружуючись. Повітря і світла багато. У будівлю земської школи архітектори вмонтовували одну, а то й кілька учительських квартир.

У такій квартирі в далекому 1948 році і поселився зі своєю сім’єю Василь Олександрович Сухомлинський. Школу, куди його було призначено директором, вибрав продумано. По-перше, учительська квартира; по-друге, – залізнична станція Павлиш, яка давала змогу зв’язуватися із великим світом; по-третє, до села Василівка, де народився, закінчив семирічку і де сімнадцятирічним почав працювати вчителем, було рукою подати… Та була ще одна суто побутова дрібниця, яка, думається, особливо влаштовувала молодого керівника школи: в директорський кабінет можна було зайти просто з квартири, а, точніше, з вітальні, яка з часом перестала нагадувати вітальню, бо її високі стіни від підлоги до стелі вщент заповнилися книжками. Для них були спеціально замовлені стелажі та ще й драбинка, щоб з її допомогою можна було дістатися до верхніх полиць. Другі двері з цього кабінету вели у шкільне фойє. Виходить, що кабінет одночасно був і «квартирним», і службовим, директорським. Скажете, дрібниця, не варта уваги… Та ні, все набагато складніше, бо засвідчує з якоюсь особливою красномовністю, що для нього фактично не існувало межі між особистим життям і життям школи. Йдеться про абсолютну відданість справі та про виключно високий рівень самоорганізації. Проте слово «фанатизм» тут не підходить. Потрібні інші слова – вищі, шляхетніші, врешті-решт, точніші.

У цей кабінет він заходив щодня о 4-й годині ранку, а бувало, й раніше, бо іноді фронтові рани та болючі думки відбирали сон. Запалював гасову лампу (електрика у Павлиші з’явилася лише на початку 60-х років, а членом-кореспондентом АПН РРФСР його обрано в 1957 році, тобто свої праці, за які його обрали членкором, він, сільський учитель, написав при світлі гасової лампи). З 4-ої до 8-ої години ранку – час особливої розумової та емоційної зосередженості. І при його житті, і вже зараз одне з питань, яке найчастіше зустрічається стосовно нього, звучить так: «І коли це він устиг зробити?» Відповідь не вся, а лише часткова, знаходиться у цих чотирьох вранішніх годинах. Всі інші секрети треба шукати в його винятковій обдарованості – у тому Божому дарі, який він, не зважаючи на всі особливості епохи, у яку йому випало жити, намагався реалізувати сповна.

Значно пізніше його послідовник Шалва Амонашвілі напише: «Творчість Василя Олександровича Сухомлинського є вищим ступенем сучасної педагогіки. В умовах замкненого освітнього простору він ціною власного життя відродив, розвинув і збагатив ідеї класичного гуманізму, зберіг їх від тоталітарних спотворень». Зауважмо:ціною власного життя… Радянська педагогічна система була системою закритого, тоталітарного суспільства, і вона дійсно була «замкненим педагогічним простором».

Він не навчався у відомих університетських центрах, не мав можливості в молодості розкошувати в знаменитих наукових бібліотеках. Був студентом-заочником периферійного учительського інституту (це рівень технікуму), про викладачів якого, щоправда, пізніше відгукувався з великою повагою. При цьому зумів за 4 місяці екстерном скласти екзамени у педагогічному інституті та отримати таким чином диплом про вищу освіту. Не зважаючи на такий прискорений курс навчання, його освіченість вражала. За кілька місяців досконало вивчив німецьку мову, знав також англійську, французьку, польську та чеську. До Павлиша працював у сільських школах. Як тоді у передвоєнні та післявоєнні часи людям жилося, а учням навчалося, засвідчує такий спогад жителя села Гаївка, що в Кіровоградському районі: «У 1941 році наш випускний 7-й клас повезли фотографувати у Місто. Треть класу не поїхали, бо не було що одягти» (Доценко Василь. Вихід. Дума про голод. – Кіровоград, 2008. – С. 51) А потім – війна, важке поранення під Ржевом. Після того ліва рука звисала безпомічно, та й інші рани періодично нагадували про себе.

У березні 1944-го повертається до рідного краю, завідує Онуфріївським райвно, з якимось шаленством, доводячи себе до фізичного знесилення, намагається відродити школи, у яких не вистачало всього – вчителів, парт, книжок, навчальних приладів, палива на зиму…

Думається, він відчував інше покликання, інше Боже призначення, тому й сказав собі одного разу: «Досить!» Тоді у вересні 1947 року й з’явилася у його житті Павлиська середня школа, при якій була ось та невеличка квартира з робочим кабінетом на два виходи – один у квартиру, а другий – у шкільний коридор.

Ця школа стане «замкнутим освітнім простором» (тут вислів Амонашвілі набуває другого сенсу), де він здійснюватиме шляхетний за задумом і виключно складний за методикою виконання педагогічний експеримент. Його суть полягала в тому, щоб виховати майбутнього громадянина зі здоровою та красивою мораллю. Само по собі зрозуміло, що такий громадянин має бути освіченим. Іншими словами можна сказати, що в Павлиській школі творилася і практично реалізовувалася педагогічна система з виховання людяного в людині.

Зараз з’явилося чимало шкіл (більшість із них є приватними), керівники яких обіцяють батькам, що в цих школах їх діти виховуватимуться (як правило за великі, а то й дуже великі гроші) як майбутні «лідери». Не важко здогадатися, що в таких школах добросердечність та співчутливість не будуть у пошані, бо майбутнім «лідерам», у яких виховується «психологія переможця», такі якості не потрібні. А втім, досить легко передбачити: чим більше таких «лідерів» з’являтиметься у нашому житті, тим життя буде нестерпнішим, тим невиліковнішими будуть хвороби, якими вже серйозно хворіє наше суспільство. Тут треба зрозуміти, що виховання не «лідера», а майбутнього громадянина зі здоровою моральною серцевиною – це і є виховання мужності та безстрашності. (Сухомлинський: «Справжнє виховання – це виховання в дусі безстрашності. Справжня доброта, готовність захищати слабшого і беззахисного – це насамперед мужність, безстрашність душі!»).

Павлиська школа, яка була розміщена на пустирі край селища, розбудовувалася руками вчителів, учнів та їх батьків. Утворювалося шкільне містечко. Пустирі засаджувалися деревами та квітами, покривалися зеленими галявинами. Врешті-решт школа обросла садом.

О 8-й годині ранку він залишав письмовий стіл, завалений рукописами та гранками книжок, що готувалися до друку, і виходив через другі двері свого кабінету у шкільний коридор – зустрічав учнів. Цей факт – директор школи зустрічав вранці учнів на порозі школи (у теплі дні) або в коридорі (у дні зимові) – неодноразово відзначений у різних спогадах. Як пояснити його? – не раз думалося. А потім зрозумів – то все від любові до дітей. Всього-на-всього минула ніч і проминув у напруженій праці ранок – і він уже починав нудьгувати без дітей. «З дітьми треба бути від ранку до ночі, – писав до письменника Григорія Мединського. – І в неділю треба бути з ними. Але для мене це не тягар. Ви знаєте, ось зараз вечір, а мені хочеться, щоб швидше прийшов ранок і щоб задзвеніли знову їхні голоси». Тому й зустрічав їх на ганку школи…

Далі буде.

Освіта.ua
15.05.2018

Популярные блоги
С. Новикова: абитуриенты-медики и ЗНО по математике При поступлении на специальности отрасли знаний «Здравоохранение» второй предмет - математика
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!