Лилия Гриневич: о травле в украинских школах и Вуйчиче

Автор: Лилия Гриневич, министр образования и науки.

Про цькування в українських школах та мотиваційні зустрічі Ніка Вуйчича з учителями та учнями.

Ніч, а спати не можу. Приготуйтесь, буде багато літер).

Поділюсь з вами враженнями про сьогоднішній день, що практично повністю був присвячений темі протидії цькуванню у школі. Ситуація гостра – за даними ЮНІСЕФ 24% дітей стають жертвами булінгу. Думаю, що після вражаючих відео з інтернету та гучних сюжетів у ЗМІ мало хто сумнівається у реальності цієї проблеми для України.

Теперішня система мало чим може зарадити - вона глибоко реакційна, тобто запускається у кращому випадку, якщо скандал набув масштабів, у найгіршому – якщо є наслідки у вигляді серйозних тілесних ушкоджень. Мала б зарадити система шкільних психологів, але рівень недовіри у закладах високий, а психолог часто асоціюється з частиною вчительського колективу. За таких умов діти, які зазнають цькування, залишаються наодинці з собою.

Ще одне провалля – це масова відсутність навіть базових навичок не лише у вчителів, а й у дорослих загалом у протидії насиллю. Знаєте, яка найпоширеніша порада, яку дають українські дорослі дітям? Правильно – «дай здачі». В уявленні нашого суспільства це універсальна порада, що підходить під усі життєві ситуації.

Так бути не може.

По-перше, життя у постійному страху паралізує людину. Яке навчання, коли ти шукаєш, як не потрапити на очі хулігану? По-друге, в школи приходить все більше дітей з особливими освітніми потребами – більше зручних жертв для теперішньої української школи.

Ми усвідомлюємо, що боротися з проблемою можна виключно змінивши культуру спілкування. Зокрема, модель поведінки вчителя – теж частина цієї культури. У межах сучасної авторитарної педагогіки ми показуємо дітям модель, у якій статус та сила дорослого дають підстави для пригнічення думки іншого. Часто жертвами такої моделі стають й самі вчителі. У старших класах діти починають усвідомлювати, що вони якщо не сильніше вчителя, то точно не поступаються йому, і тут ми спостерігаємо інший прояв цькування, коли вже діти знущаються над педагогом.

Це причини, чому у Новій українській школі безпечне середовище для дитини, побудова педагогіки партнерства та передача школяру універсальних людських цінностей – засадничі принципи. Ми втілюємо їх й через вимоги до змісту освіти і через нові методики навчання, які освоюють абсолютно усі педагоги, що заходять у нову школу, і через побудову інклюзивного простору для дітей.

Але цього мало. Потрібно створити всебічно розвинену систему зі зміною підходів до ролі та роботи психолога у школі та багатьма іншими чинниками.

Сьогодні Нік сказав, що він допомагатиме нам з напрацюванням матеріалів для вчителів для протидії насильству. Але що не менш важливо, він приносить та популяризує в Україні потрібну модель поведінки. Модель здорового спілкування, яка може стати допоміжною для вчителів, батьків, родичів – усіх, хто шукає, як правильно захистити та виховати дітей.

Я знаю, що свого часу сам Нік був першою дитиною з особливими освітніми потребами в Австралії, яка почала навчатися у звичайній школі. Він на власному досвіді пройшов через образи і знущання своїх однолітків.

Ви можете бути прикладом для мільйонів, якщо робите важливу справу, якщо надихаєте, якщо даєте надію, і фізичні обмеження людини – це лише особливі обставини життя. Мені здається, що приклад Ніка – це не лише натхнення для мільйонів, це ще й щеплення від людської зверхності.

І сьогоднішні зустрічі Ніка з учителями та школярами це яскраво показали.

Я дуже сподіваюсь на нашу подальшу співпрацю з Ніком. Аби створити безпечну українську школу, де комфортно і гармонійно може розвиватися кожна дитина.

Оригинал