Н. Борисенко: мы воспитываем инфантильную молодежь

Автор: Наталья Борисенко, преподаватель украинского языка и литературы ГУЗ «РЦПО швейного производства и сферы услуг Харьковской области».

Відразу скажу, що за ЗНО тільки ЗА! Ну, за те ЗНО, яке ЗНО! Незалежне. Зовнішнє. Оте, яке нас відгородило від корупції. Яке дало змогу учням приймати самостійні рішення, відповідально ставитись до результатів навчання, бо дало можливість, шанс, реальність -  вступати до обраного ВНЗ за знаннями. Оте, яке...зараз може втратити своє призначення.

Про те, що вже маємо велику проблему від того, що останній рік навчання, а то й більше, учні зосереджуються на ЗНО-предметах, вже піднімається питання дуже голосно. Про те, що ДПА у випускних класах є непотрібним чи підхід до його проведення потребує змін, теж часто можна почути. Не тільки педагоги, але й батьки, учні переймаються цими питаннями. Але є багато «але»…

Але… Коли стикаєшся з тим, що вчитель …що? Думаєте, почну зі слова «винен»? Ні! Почну з іншого слова. Зобов’язаний! Зобов’язаний забезпечити участь учнів у ДПА/ЗНО (формулювання з листів вищих установ). От від цього давайте відштовхнемось та поміркуємо. Що це? Напрямок на виховання інфантильних молодих громадян? Перекладання відповідальності?

От просте перше питання. ДПА/ЗНО для чого і для кого? Відповідь здається очевидною. Для учнів. Тобто – це нібито можливість незалежного оцінювання й шанс чесного конкурсу. Тобто учень має усвідомлювати необхідність цих процедур і свою відповідальність за своє ж майбутнє, а саме – за атестат та вступ до ВНЗ. Зрозумілою є необхідність вчитися (відповідальність учнів) і, безперечно, якісні уроки та допомога учням (відповідальність вчителів).

Але зараз не про навчання. Ми говоримо про життєві компетентності, зокрема, про громадянську. Говоримо, що вчитель, школа має навчати тому, що практично знадобиться в житті. Говоримо про необхідність виховувати свідомого громадянина, самостійну людину, здатну критично мислити та реагувати на виклики часу. Але дещо, що відбувається в реальності, викликає протилежне враження. Ніби учнів свідомо позбавляють можливості та вміння самостійно приймати рішення та усвідомлювати відповідальність за власне життя.

Думаю, що більшість погодиться, що у 17-18 років людина здатна зробити вибір, зібрати документи, вміє користуватись комп’ютером, знайома з Internet. Ми говоримо про випускника про ту людину, яка не просто готується з кількох предметів скласти іспити, а вже обирає майбутню професію, ВНЗ, до якого збирається вступати, тобто – майбутнє. Або приймає рішення не вступати, а відразу йти працювати.

Здатен випускник, може, вміє? Ну, принаймні, мав би бути здатен, могти та вміти. А що насправді? Якщо цьому самому – свідомому, дорослому випускнику- не дають навіть можливості самому вирішувати, чи реєструватись чи ні, чи самому реєструватись чи просити допомоги.

Упровадження ЗНО як незалежного іспиту мало відокремити оте оцінювання від школи, від вчителя. Ніби ж і виведення ДПА у форму ЗНО мало на меті те саме. Відокремити від навчального закладу. А що насправді?

Реєстрація на ДПА/ЗНО. Чия це справа та обов’язок? Учня чи навчального закладу? Листи з Департаменту, з УЦОЯО. Хто отримує цю інформацію? Навчальний заклад. Але тут проблеми ще немає. Можливо, навіть і плюс, ще раз нагадати учням, довести якусь актуальну інформацію. Хоча насправді, доступ до інформації щодо ДПА/ЗНО є абсолютно у кожного, хто бажає її отримати. Як мінімум, на сайті УЦОЯО. Там багато корисного. Від розкладу до можливості пройти тести минулих років. Але це не все.

Далі починається нелогічна ситуація. Створення спецкабінетів для навчальних закладів та проведення семінарів щодо реєстрації учнів на те ДПА/ЗНО. Хто учасники? Заступники директорів. Хто реєструє? Класні керівники. Де відокремлення від навчального закладу? Нема.

Звідси виникає знову питання. Для кого і нащо те ДПА/ЗНО? Для заступників директорів та класних керівників? Їх життя вирішується? Не учнів? Не учні та батьки учнів мають переживати, приймати рішення, реєструватись? А може…не реєструватись?!

Що воно таке – реєстрація в навчальному закладі? Полегшення для тих, хто в силу матеріальних можливостей не має змоги самостійно зареєструватись, наприклад, не маючи комп’ютера чи доступу до Інтернету? Ні. Не зовсім. Бо ця реєстрація є обов’язковою, і покладений той обов’язок на навчальний заклад. А треба то ДПА/ЗНО учню. А може….й не треба.

Подати за учня документи? Ні. Не тільки і не так все просто. Здавалося б, то в чім проблема? По-перше, а яке право має класний керівник чи будь-хто збирати ці документи? Добре. Уявімо, що має таке право. Учень приносить пакет документів, конверт, хтось у навчальному закладі допомагає зареєструватись.

Але проблема в тім, чи є в учня всі необхідні документи? От, наприклад, нема паспорту. Хто винен? Хто повинен за цим був прослідкувати, щоб громадянин отримав вчасно документ? Чому нема паспорту? А нема, виявляється, паспорту в мами/батька – дитина за законом не може без них отримати паспорт (До речі, з такою проблемою стикаються, але чи це так насправді? Дитина справді без батьківських документів не може отримати свій?). Або міняє прізвище, і таке буває. І от вже учень не може бути зареєстрований. І хто винен? Класний керівник. Впливайте, працюйте. Як, пробачте? Які важелі? Це, здається, трохи не вчительська робота, впливати і вимагати від батьків зайнятись не лише документами дитини, але ще й їхніми. Може, цим мають опікуватись соціальні служби? Мають знати, що хтось десь живе без паспорту, що неналежно дотримуються державних вимог, можливо, неналежно виконують батьківські обов’язки. Це нібито громадянська відповідальність? І є навіть штрафні санкції щодо невчасно оформленого паспорту. Так чому відповідальність за особисті документи перекладається на навчальний заклад?

Друга проблема частково матеріального характеру. Фото потрібно. Проблема? Як на мене – ніякої. Але знову, учні приносять фото не того розміру, приносять невчасно, скаржаться, що нема грошей. Хто за то відповідальний? І як змусити зробити ті фото, які і як треба? І яке хто має право змушувати? Конверт. Хто має його купити? Роздрукувати з сайту УЦОЯО заяву. Хто має придбати папір, заправити принтер? Вибачте за матеріальні питання, але вони ж є. І знову. Чи то в компетенції навчального закладу чи класного керівника – дбати про придбання чогось учнем?

А найголовніше. А що буде, як учень таки не з’явиться на ДПА? Як видавати атестат? Навіть на семінарі, організованому методцентром, за участі розробників завдань з УЦОЯО відповідь була «цікава»: «Головне, щоб учень просто прийшов, і навіть як нічого не напише, то 1 бал до атестату все одно буде». І виникло тоді запитання, що й було поставлено цим представникам УЦОЯО: « Що буде, як учень таки не прийде?» Відповідь: «Вам все одно будуть проблеми, тож постарайтесь, щоб з’явився». Що це?

А тепер повернемось ще до питання, поставленого на початку. Учитель зобов’язаний забезпечити участь учнів у ДПА/ЗНО. Навіть якщо опустити попередньо зазначені питання. Навіть якщо уявити, що таки всіх зареєстрували. Забезпечити участь…Це як? Зранку проїхатися по домівках, розбудити, зібрати і доставити на місце проведення? Цікаво, як то уявляють ті, хто пише листи на навчальні заклади із такими формулюваннями? І якщо навіть представники УЦОЯО дають отакі відповіді (читай вище) – то кому і нащо це ДПА/ЗНО???

Що ж ми хочемо змінити, коли вже на етапі школи учня – 17-18-річну дорослу людину! – позбавляємо права нести відповідальність за отримання атестату та за своє майбутнє? І не тому, що учні не здатні, погані чи щось таке. А тому що деякі посадові дорослі давно і все більше забирають ту відповідальність, яку мають відчувати і нести учні. І цим виховуємо інфантильну молодь, яка впевнена, що хтось повинен за них все зробити. Подумати, вибрати, вирішити, нагадати, продиктувати, зареєструвати, щось купити, відвести сфотографуватись… Якесь розкладання молоді. Громадянська свідомість – це не термін, це – необхідність.

Бо залишилось лише трішки. Покласти на навчальний заклад зобов’язання вступити за учня до внз, працевлаштувати (хоча це і так вже на навчальних закладах), ну а потім...попрацювати за нього. Ну а потім….А чи буде і яке буде це «потім»?