Osvita.ua Блоги А. Заможская: о форме школьной замолвим словечко...
А. Заможская: о форме школьной замолвим словечко...

Школьная форма может носиться только по желанию и не может регламентироваться директором

А. Заможская: о форме школьной замолвим словечко...

Автор: Алла Заможская, соучредитель ОО "Батьки Полтавщини" .

Кожного року перед початком навчального року тема шкільної форми стає мега-актуальною. Тисячі, якщо не мільйони батьків та дітей, ходять по магазинах у пошуках одягу. Шкільна форма – той біль, який рано чи пізно переслідує кожну сім’ю.

Я навчалась в радянській школі і добре пам’ятаю той день, коли нашій вчительці, в погоні за «світлим майбутнім» прийшла істинно геніальна думка – до шкільного плаття ввести чорні та коричневі бантики, кожного дня. Через деякий час до нас приїхала комісія і запитала: « А що, у Вас траур?»

Якщо хтось думає, що сьогодні багато змінилось - той дуже помиляється. Шкільна форма регулюється наказом президента пана Кучми та постановою Кабміну від 1996 року, минулого століття. І дуже багато директорів шкіл далі пресловутого : «Ввести обов’язковість шкільної форми..» навіть не читали цього наказу. Фантазія безкінечна.

У моїй школі , наприклад, заборонено носити футболки. Та навіть якщо керуватися постановою Кабміну, то там… футболки з довгим та коротким рукавом носити до школи дозволено. Але цю статтю мене змусило написати дві речі: костюм за .. 22 000 (двадцять дві) тисячі гривень, та безкінечний діловий стиль, який пропагують школи. І міфи, які засіли в нашій голові.

Міф № 1. Шкільна форма урівнює. Костюм за 22 000 грн я знайшла в інтернеті, і він повністю перекреслює перший міф про рівність, який гуляє до сьогодні країною. Вона вже давно нікого не зрівнює. Щоб зрозуміти, звідки пішов цей міф, достатньо повернутися в історію. Історію країни, яка вже 26 років, як зникла.

У Радянському Союзі шкільної форми не було до 1949 року. Потім була введена форма наказом пана Сталіна, і містила вона гімнастерки (тобто мала воєнний крій і колір) для хлопчиків та коричневі напіввовняні плаття для дівчаток. Я можу лише припускати, але мені здається, в післявоєнні роки залишилось дуже багато тканини, з якої шили військову форму, тому й було придумано, куди діти її.

Форма, яку ми в більшості , хто закінчив радянську школу, носили, була введена значно пізніше. Я її не любила, і ніколи мене не можна змусити полюбити, щось, що змушує тебе бути таким, як усі.

У Радянському Союзі ми мали бути всі одинакові, бо так легше контролювати. І зараз цей міф дуже культивується – бо, мовляв, діти будуть просити одяг від Дольче Габани, чи Валентино… що є повною неправдою.

Якщо ви бачили одяг від Валентино лише по телевізору, то ваша дитина навряд чи зуміє відрізнити цю марку в школі. А ті діти, які носять костюми від відомих модельєрів, навряд чи ходять у вашу школу. Вже давно є шкільна форма на всі смаки й гаманці. І якщо хтось думає, що то не видно, що у дитини одяг за 50 грн (такі ціни я знайшла в одному з магазинів свого міста), а у іншого куплена в бутику під брендом Арбер (для прикладу), де вартість плаття в десять раз більша, то він глибоко помиляється.

Більш того, вже давно не шкільна форма є предметом неоднаковості. Шкільні зошити, ручки, портфелі та пенали показують статусність дитини більше за блузки чи піджак. Я вже мовчу про телефони, спінери і зайчиків зі справжнього хутра.

Міф № 2. Діловий стиль. Цим словом сказано багато. Поняття ділового стилю – це теж родом із Радянського Союзу. Виростеш, будеш гарно вчитися, підеш до інституту – носитимеш костюм. Костюм - то неосяжна мрія. Вчення - то світло. Інститут – то ціль. Особливо в селі. Де паспорти почали видавати в 1973 році. Я називаю той час – правилом одного костюму - коли його купляли на весілля і одягали три рази за життя. Але він був.

Здається, мрія про костюм не полишає декого і до сьогодні, коли кожен випускник має потрапити до вузу, щоб потім з вищою освітою продавати на базарі.

Але повернемось до ділового стилю. Мене просто дивує, що вмінню носити діловий одяг мене вчать ті, хто поняття не має, що то таке. Чому вони вважають , що чорний/синій/коричневий (дехто вийшов з «лихих» дев’яностих і культивує до сьогодні малиновий та зелений) – то є діловий стиль?

Чому, коли я приходжу до школи, я бачу лише директора школи в костюмі (за умови, що він чоловік ) - і все ? Чому вчитель думає, що плаття в квіточку – то діловий стиль? Мені взагалі цікаво, де вони їх купляють – оті безформенні речі в квіточку , коричнево-брудного кольору? Чому їм можна вдягатись, як доярці перед дійкою корів, а діти мають бути в піджаках, білих блузках та в босоніжках з закритим носком (останнє з правил моєї школи - теж порушення наказу про шкільну форму, бо взуття не регламентується жодним підзаконним актом).

На питання, що таке діловий стиль одягу… мене відправили в Гугл. До речі, в Гугл (це такий офіс) хлопці приходять без костюмів і в шортах. Тому мене іноді розбирає істеричний сміх, коли мені говорять, що виростеш, підеш в офіс – там буде костюм. У мене є син. Він виріс. Буде програмістом. Костюм йому не потрібен буде.

А гугл мені відповів, що діловий стиль одягу - це не лише темні й світлі кольори. Він, виявляється, кольоровий.

Але найбільше я люблю кежуал… Прекрасний міський стиль з можливістю безлічі комбінацій. Ділового костюму не існує в нашій школі. Є лише слабка пародія на нього . Мені хочеться плакати, коли бачу маленьких, капловухих першачків в чоловічих костюмах, бо вони ще діти, і вони повинні бути просто дітьми. Яскравими, як дитинство.

Міф № 3. А от за кордоном є форма. Як приклад, зазвичай приводять Великобританію та Японію. І мало хто з тих, хто ставить за приклад ці країни, читав, що ж насправді там зі шкільною формою. Так, в Англії є шкільна форма, але вона регламентується міністерством освіти і включає в себе такі дві речі: обов’язковість форми школа вирішує разом з батьками; діти, батьки яких не можуть купити форму, отримують її безкоштовно.

І вартість.. Два светри Джоржд коштують 100 грн. на наші гроші. Я особисто дуже любила Некст - там лекала зняті з мого сина. Вартість – дешевше, чим у нас в магазині. Через рік та форма як нова.

Щодо Японії – там шкільна форма обов’язкова, але… по-перше я не бачила чорно-білого ділового стилю. По-друге, там (для тих, хто цього не знає) у дівчаток перевіряють трусики. І , найголовніше, форма там - стиль життя, і до неї в магазинах є безліч фенічок (заколочки, значки, нашивки , браслетики і інші штучки ..яскравих кольорів).

Хоча існує дуже велика проблема: шкільна форма там обов’язкова навіть після школи (а там заборонено їздити до школи - лише піша доступність), тому в дорослому життя дуже багато японських випускників не вміють гарно одягатися. Щоправда, і у нас теж.

Міф № 4. Доступність та якість. Шкільна форма вже давно недоступна більшості. Вона дорога, вона забирає левову частину бюджету.

Для порівняння – в Америці сарафан коштує 8 доларів, шорти 4 долари, футболка 6 доларів. Наші ціни, на жаль, навіть поряд не стояли в порівнянні з нашими зарплатами. Мені минулого року довелось викласти близько 2 500 тисяч гривень за одяг (дві блузки, шорти, сарафан, брюки – українського виробника). І це я купляла за знижками.

Цього року в одному з магазинів продавали за принципом 1+1 за одною ціною. Китай. Низькопробний Китай. Із серії – форма, зроблена зі стекла. Але… і купуючи дорогу форму, я не впевнена , що я купую щось якісне.

Згідно перевірок – більшість українських виробників дурять покупців, вказуючи неправильний склад тканини та порушуючи норми, про лекала я вже мовчу. Найкращий шкільний костюм сину я купувала Севастопольської фабрики. Все інше мало погану якість. Шкільна форма доньки має свої недоліки, але це остання форма, куплена мною взагалі. Бо я за відміну шкільної форми в школах, і я маю повне право відмовитись її купляти для своєї дитини, оскільки наказ Кучми не зобов’язує мене це робити обов’язково.

Висновки

Шкільна форма - то дорого. Батьки, замість того, щоб подарувати дитині відпочинок, витрачаються на річ, яка ніде й нікому не потрібна, окрім школи. Це зайві витрати, які не вписуються в мій бюджет. Я згоджусь носити шкільну форму ділового стилю за умови, що кожен вчитель за свої кошти буде ходити в костюмі (спідниця, брюки, піджак) – темних кольорів, білі блузки та капронові колготки навіть взимку. Все це має куплятися на зарплату вчителя.

Для тих, хто не хоче ходити до школи в формі, – він може написати відмову, оскільки наказ про шкільну форму регламентує лише розробити Кабінету міністрів ввести обов’язково шкільну форму в школах та розробити норми, створити магазини та підприємства для пошиття/продажу форми – нічого з цього Кабінетом Міністрів зроблено не було.

А оскільки шкільна форма для школярів України має шитися лише з тканин вітчизняного виробництва, що неможливо, бо нікому не відомо те підприємство, яке виробляє тканини, то умови виконання положення неможливе взагалі.

Вся інша шкільна форма може носитися лише за бажанням батьків та дітей. І не може жодним чином регламентуватися директором.

Якщо ви хочете, щоб дитина ходила в діловому стилі, знайте: у наказі є така річ, як шорти та футболки. Тобто заборона їх носити - це порушення ваших прав.

Але я була і буду впевнена, що дитинство має бути кольоровим. Бо в тій же Британії є такі специфічні платтячка в клітинку, синю й червону, а також светри не чорного й не коричневого кольору.

У найкращих освітах світу шкільна форма відсутня. А в комунальних закладах країн Європи немає шкільної форми взагалі. Навчання там набагато краще наших шкіл, всіх разом взятих. І не може комунальний заклад, який утримується на мої податки, диктувати мені, у що я повинна одягати дитину до школи.

Наші школи повинні спочатку дати нашим дітям такі знання, щоб я не була змушена винаймати репетиторів, а вже потім придумувати відмінності між школами. І ті відмінності будуть не в формі одягу, а в висоті знань.

Оригинал

Освіта.ua
30.08.2017

Популярные блоги
И. Ликарчук: чиновники пойдут в школы вместо пенсионеров? Наукой и практикой доказано: не возраст определяющий в качестве работы педагога, а другие факторы
Галина Сищук: об экспертной оценке «по-новому» Оценивать учителя должен именно учитель, который на практике знаком с программой и организацией обучения
А. Недоля: кому нужны кураторы академгрупп? В советской высшей школе куратор - это надзиратель за студентами, который перебрался и в наши УВО
А. Журавлева: о каникулах канадских учителей Оставаться в школе на каникулах нечестно и глупо, лучше заниматься любимым делом или путешествовать
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!