Игорь Ликарчук: а где реформа? Вопрос четвертый

Автор: Игорь Ликарчук, экс-директор Украинского центра оценивания качества образования.

Продовжую розмірковувати над тим, чи ліквідує реформа освіти, старт якій мають скоро дати народні депутати, існуючі в сьогоднішній освітній системі, маразми. Чи не найбільше таких маразмів зібралося в існуючій системі управління освітою. Багато із них живуть там іще з часів церковно-приходських шкіл, а величезна кількість - набуті в радянській системі освіти.

Не помилюся, якщо скажу, що за роки Незалежності в нашій освіті відбулося чимало змін: як на краще, так і на гірше. Але ці зміни завжди обходили десятими дорогами систему управління освітою. Тож дуже цікаво, а як норми нового закону вплинуть на зміну ситуації в цій вельми важливій галузі освітнього життя. Цій проблемі буде присвячено кілька моїх постів. Сьогодні перший із них.

Найбільш суттєвою рисою сучасної системи управління освітою є її адміністративно-командний характер з яскраво вираженим авторитарним стилем управління. Він процвітає в будь-якому закладі: від дитячого дошкільного до університету. Завідуючі, директори, ректори у переважній більшості випадків перетворилися у своєрідних васалів, котрі владарюють у своєму феодальному господарстві на засадах єдиноначалля.

Усі оті, так звані, органи «громадського» управління (педради, Вчені ради) є настільки ручними, що або працюють формально, або освячують рішення правителя, влаштовуючи в окремих випадках видимість його обговорення. То воно й не дивно, адже всі члени отих рад так чи інакше залежні від правителя. І, навіть, якщо маємо інші випадки розбудови ситуації в колективі (все-таки у нас є чимало керівників закладів освіти, що реалізують демократичний стиль управління), то поза стінами закладу навіть самий демократичний керівник вимушений перетворюватися у підлеглого й повністю підпорядковуватися волі того, хто його приймав на роботу. Навіть, якщо його обрали.

У розвинутих країнах світу цю проблему давно вирішили. Васально-феодальної ролі керівника закладу там позбулися шляхом утворення спеціальних органів громадського управління, незалежних від керівника та власника. Це піклувальні або наглядові ради. Вони наділені дуже широкими повноваженнями, що дає можливість їм ефективно впливати на роботу закладу освіти та його керівника: від призначення останнього і до його звільнення та встановлення йому заробітної плати.

А що ж наш законопроект? А в нашому законопроекті усе так, як і є наразі. Завідуюча, директор, ректор – начальники. Педради, вчені ради – при них. А піклувальні (наглядові) ради – безкоштовний додаток. Якщо захоче засновник – то вона може бути, а якщо не захоче – то й так буде. Якщо буде створена, то має прав і можливостей не дуже багато. Справді, як безкоштовний додаток.

Законопроект покладає на неї лише сприяння «вирішенню перспективних завдань його розвитку, залученню фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і здійсненню контролю за їх використанням, ефективній взаємодії закладу освіти з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, громадськими організаціями, юридичними та фізичними особами» (частина друга статті 29).

Відверто скажемо, що це не дуже густо. ТО ДЕ РЕФОРМА?

Оригинал