Д. Заяц: учебник как средство гибридной войны против детей

Автор: Дмитрий Заяц, автор онлайн-пособия для подготовки к ЗНО по украинскому языку и литературе.

Підручник з української мови як засіб гібридної війни проти дітей

Мені часто доводилось чути про те, що українські п’ятикласники перевантажені, що вони роблять уроки ледь не до ночі, а батьки мусять сидіти разом із дітьми над вправами з підручників, ламаючи голову над незрозумілими завданнями. Зацікавившись, чи це насправді так, я вирішив перевірити, що ж такого страшного в тих шкільних підручниках. Подивився – і був неабияк спантеличений. Ось візьмімо хоча б один із чинних підручників з української мови для 5 класу. Автори – Олександр та Віктор Заболотні. Видавництво «Генеза». Підручник рекомендовано Міністерством освіти України, відрецензовано в Інституті української мови НАН України та Інституті педагогіки НАПН України.

Починається підручник із таких слів: «Дорогі п’ятикласники! Запрошуємо вас у чарівний світ українського слова».

Так що ж за «чарівний світ» відкривається перед десятирічними дітьми? Деякі вправи навіть зі вступної теми про роль української мови змушують знервовано чухати потилицю: «Мова — найважливіший засіб спілкування. Але це не єдина її функція. Спробуйте назвати ще одну. Для цього погляньте у вікно й подумайте, яка гарна зараз погода. Подумали? А тепер це саме зробіть, не вимовляючи слів і речень ні про себе, ні вголос. Чи вдалося вам сформувати думку без допомоги слів або речень? Про яку важливу функцію мови свідчить цей експеримент?»(с. 5)

А чи вам удалося це зробити та відповісти, про яку ж функцію мови цей «експеримент» свідчить?

Далі – цікавіше. Ось, наприклад, тема «Словосполучення». Дітям пропонують запам’ятати, що словосполучення – це поєднання двох самостійних частин мови. Постає питання щодо доречності таких формулювань у підручнику для 5 класу. Автори, очевидно, вважають, що все гаразд, адже поділ на самостійні та службові слова учні вже проходили в попередніх класах. Читаємо далі: «Слова в словосполученні пов’язані за змістом і граматично. Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчень або закінчень і прийменників. ПОРІВНЯЙМО: лісові квіти - квіти з лісу. На відміну від слова, словосполучення точніше називає предмет, ознаку, дію, явище. Від речення словосполучення відрізняється тим, що не виражає закінченої думки».

Чудові міркування, особливо про «граматичний зв’язок». І так доступно та зрозуміло!

Далі дізнаємося, що для авторів дуже принциповим питанням видається відмежування словосполучень від схожих на них пов’язаних між собою слів: «До словосполучень не належать:

• підмет з присудком (мама усміхнулася);
• іменник чи займенник з прийменником (перед школою, наді мною);
• однорідні члени речення (дощ і вітер)».

Нарешті, вони додають ще й таке:

«ЗВЕРНІТЬ УВАГУ' Потрібно відрізняти словосполучення від наказової форми дієслова і форми дієслова майбутнього часу.

А ЧОМУ ТАК? Поміркуйте, чому поєднання слів у першій колонці є словосполученнями, а в другій - ні. пиши красиво - хай пише; писатиму завтра - буду писати» (сс. 32-34).

Протягом читання в мене виникла ціла низка питань. Навіщо вся ця псевдонаукова маячня в п’ятому класі? Невже автори, які мають педагогічну освіту, великий досвід учителювання (а один із них – навіть титул заслуженого вчителя), забули, що дітям такого віку важко даються абстрактні поняття? Вони свідомо знущаються з дітей чи просто нічого не тямлять у дитячій психології та педагогіці? І як цей відверто злочинний текст пропустили рецензенти?

Подальший перегляд підручника шокує ще більше. Чого вартий, наприклад, такий параграф із розділу про фонетику:
«Фонетична транскрипція
Щоб передати на письмі звучання слова, користуються звуковим записом – фонетичною транскрипцією. НАПРИКЛАД: яблуко [йаблуко], воля [вол’а]. У транскрипції:

• запис беремо у квадратні дужки;
• кожен звук позначаємо окремою буквою; при цьому не використовуємо букви я, ю, є, ї, ь, щ та великі букви;
• якщо в слові два і більше складів, обов’язково позначаємо місце наголосу;
• м’якість приголосного позначаємо скісною рисочкою вгорі, а напівпом’якшеність знаком [’]. НАПРИКЛАД: [н'], [б’];
• довгі звуки позначаємо двокрапкою. НАПРИКЛАД знання [знан':а];
• звук, до якого наближається вимова основного звука, позначаємо маленькою літерою вгорі. НАПРИКЛАД: село [сеило]» (с. 88).

Прочитавши цей та інші «мовознавчі» пасажі, я таки зрозумів, чому діти скаржаться, що їм нічого не зрозуміло, учителі безпорадно розводять руками, а турботливі батьки змушені самі опановувати оту шкільну «премудрість». Дехто вже навіть змушений наймати репетиторів для учнів молодших класів…

А МОН звітує про чергове оновлення програм, зміну підходів тощо. Тим часом підручник із української мови замість того, щоб викликати любов до рідного слова, вести в «чарівний світ», стає засобом неоголошеної гібридної війни проти дітей, принижує їх та знищує в них цікавість до навчання.

Оригинал