В. Бахрушин: право выбора предполагает и обязанности

Автор: Владимир Бахрушин, главный эксперт группы «Освіта» Реанимационного пакета реформ.

У п’ятницю робоча група з доопрацювання законопроекту про освіту обговорювала статті, що стосуються прав і обов’язків учасників освітнього процесу, атестації та сертифікації педагогічних працівників.

Зокрема, за наполегливим проханням групи впливових керівників закладів середньої освіти повторно розглядали пропозицію, щоб обов’язки здобувачів освіти були обмежені лише необхідністю виконати вимоги стандарту.

Робоча група з цим не погодилася. Вимоги стандартів за концепцією законопроекту стосуються тільки кінцевих результатів навчання за освітньою програмою. Тому їх можна застосовувати лише до випускників. Протягом всього циклу навчання до підсумкової атестації ці вимоги неможливо застосувати до здобувача освіти.

Прийняття зазначеної пропозиції, зокрема, для вищої освіти означало б, що особа може формально значитися студентом бакалаврату протягом 4 років. На її навчання треба буде виділяти бюджетні кошти, можливо, платити стипендію та забезпечувати гуртожитком. І при цьому не мати можливості застосовувати будь-які санкції за те, що ця особа реально не вчиться, не відвідує заняття, не проходить передбачені навчальним планом заходи контролю тощо.

Крім того, відмова від обов’язку здобувачів виконувати вимоги освітньої програми робить непотрібним надання їм права вільно обирати освітні програми – навіщо обирати, якщо все одне можна не виконувати і займатися іншими справами?

Аргументація захисників пропозиції, що нібито необхідність виконання вимог освітніх програм позбавляє здобувачів освіти права на вибір, не була сприйнята робочою групою.

Законопроект надає їм багато прав – вибір закладу освіти; вибір форми навчання; вибір освітньої програми, що має містити вибіркову складову; формування індивідуального навчального плану, який буде враховувати вибір здобувача та, можливо, інший темп проходження програми; формування індивідуальної освітньої траєкторії, яка дає змогу проходити частину освітньої програми в іншому закладі, дистанційно, самостійно тощо.

Але право вибору має супроводжуватися обов’язком виконувати те, що обрав. Законопроект не визначає, які само санкції можна застосовувати за порушення вимог. Це компетенція розробника освітньої програми.

Вирішення проблеми у тому, щоб розробники не закладали надмірних вимог і не передбачали неадекватних санкцій, а не у тому, щоб цих вимог і санкцій взагалі не було.

Тому єдина поправка, що була погоджена, полягає у тому, що до обов’язку виконувати вимоги освітньої програми додали в дужках (індивідуального навчального плану), маючи на увазі, що створення такого плану є правом, але не обов’язком здобувача освіти.

Утім, не виключаю, що робочій групі чи депутатам доведеться ще раз повернутися до цієї пропозиції, завдяки активності її прихильників. Їх позицію посилює максималістське трактування вищими навчальними закладами норми закону про вищу освіту, яка говорить про невиконання навчального плану, як одну з можливих підстав відрахування студентів.

Закон надає ВНЗ право самостійно вирішувати, що саме вважати невиконанням, за яке невиконання і якого з трьох передбачених ним навчальних планів можна виключати студентів.

Варто обережно користуватися цією нормою і не забувати про інші засоби впливу і види відповідальності студентів. Бо рішення депутатів з цього приводу може виявитися іншим.

Оригинал