В. Белый: проблемы реформы управления образованием

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Передбачається зосередити увагу саме на проблемах управління
школою та системою загальної середньої освіти,
механізмах вирішення ключових проблем української школи.
Експертне обговорення: «Ключові проблеми української школи» 17 лютого 2017 року
Реанімаційний Пакет Реформ.

Наша перша проблема полягає у тім, що управляти школою апріорі не є можливим. Можна управляти діяльністю школи. Натомість більшість керівників школи бачать себе у першу чергу саме управителями закладу та його працівниками, а не менеджерами, тобто організаторами, діяльності закладу. До цього ж звикла й більшість педагогів та школярів, бо, окрім радянської та пострадянської моделі організації освіти, іншої не бачили.

Другою проблемою є те, що існуюча управлінська практика дозволяє, з одного боку, одноосібне прийняття рішень керівником школи з причини існування міфу, що лише він є персонально відповідальним за «все, що відбувається у закладі», а з іншого, ця практика допускає втручання у плани та порядок діяльності закладу безлічі позашкільних посадових осіб. Починаючи з представників різних рівнів влади, депутатів, контролюючих органів, обслуговуючої цей самий заклад бухгалтерії, і закінчуючи ситуативними «громадськими» групами батьків, котрі не завжди відзначаються чистотою помислів.

Третя проблема є «зонтиком» для перших двох та ще безлічі похідними від цих базових негативних чинників організації управління у нових умовах політико-ціннісної незрілості пострадянського українського суспільства. Вона полягає у тім, що, з одного боку, існуюче освітнє законодавство про школу не відповідає викликам часу, а з іншого, процес творення нового демонструє нездатність впливових щодо його здійснення осіб сформулювати дійсно нові регуляторні норми діяльності в однозначно демократичній ціннісній парадигмі.

Ця нездатність до формування умов, сприятливих для осучаснення системи управління освітою, засобами законодавства витікає з відсутності громадсько-політичної волі до протидії спробам компромісу зі старими авторитарними цінностями, які за своєю природою є несумісними з принципами демократичної освіти.

Одним з прикладів цього є реакція законодавців на актуальну потребу законодавчого забезпечення державно-громадської чи громадсько-державної форми управління тими чи іншими сегментами діяльності як закладів освіти, так і освітньої системи в цілому.

Останнє є тією четвертою проблемою, за якої входження у стан глибокого компромісу із взаємно протилежними цінностями практично здійснюється руками тих, хто покликаний доопрацювати новий законопроект. У результаті «гарячих і плідних» дискусій на засіданнях робочої групи зупиняються на формулюванні змісту багатьох принципових статей у якомога загальній формі на рівні теоретичних визначень, що і як «правильно» називається, уникаючи визначення чітких меж їх застосування та конкретних санкцій за порушення чи ігнорування.

Стандартним інструментом такої законотворчої тактики типу «відкладемо цю чутливу для суспільства проблему на потім» є формулювання: «…. регулюється спеціальним законом» та «… здійснюється згідно чинного законодавства».

І це попри те, що для багатьох поширених освітянських проблем у «чинному законодавстві» нічого придатного для рішення спорів з повноцінним врахуванням освітянської специфіки фактично нічого й немає.

Ця проблема законодавчих компромісів, котрі допускають щодо одного й того ж сьогодні «Ні», а завтра «Так», заводить спроби осучаснення змісту діяльності системи у глухий кут. Система втрачає шанси на вирішення проблем інституційно-системної природи.

Яскравим прикладом останнього стала ситуація з доопрацюванням багатостраждального рамкового закону «Про освіту». Попри те, що його головною метою є узгодження структури і змісту освіти з демократичними цінностями та зняття суперечностей, неузгодженості та протиріч між її різними рівнями та сегментами у «тілі» цього законопроекту, постійно росте кількість позицій, що формулюються або «у порядку, визначеному законодавством», або «визначається у спеціальному законі».

На даний момент таких позицій вже (УВАГА!) – 112.

Не дивуймося потім, що за такого законодавчого підходу час існування недолугої пострадянської системи управління освітою буде лише подовжуватися, чим щодня переводитиме її у ще більш проблемний стан.

Оригинал