Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Знову повертаюся до слів міністра освіти і науки, що до процесу розробки навчальних програм «має долучитися відповідальне вчительство».
Якщо відверто, то я не знаю, що таке «відповідальний учитель». Якщо є такі, то мають бути й «безвідповідальні». Де ж вони, якщо в школах немає педагогів, які не пройшли оту безглузду атестацію вчителів, котра придумана тим же Міністерством..? І, очевидно, всі атестовані формально можуть вважатися «відповідальними».
А, якщо в МОН вважають, що є й «безвідповідальні», то чому нічого не роблять, щоб таких не було?
Натомість, я знаю, що в Україні працює дуже багато хороших учителів, котрі є дуже фаховими майстрами своєї справи. Наголошую «своєї справи».
А їхня справа - навчання і розвиток своїх учнів. Але аж ніяк - не розробка навчальних програм. Для того існують інші фахівці.
За те вони отримують заробітну плату, усілякі довічні стипендії академіків, керують кафедрами, захищають дисертації, викладають в педуніверситетах і навіть перевіряють вчителів й розказують, як ті мають працювати.
Якщо цей сонм фахівців не здатний розробити нові програми, то для чого потрібні вони взагалі? А якщо МОН не може їх примусити це зробити, організувати на таку роботу, модерувати її - то для чого нам такий МОН?
Переконаний, що кожен має займатися своєю справою. Щоб не повторилися ситуація, як та, коли першокласникам доводиться пояснювати значення слів «пацюки пацюкуються», але вже і іншій площині.
Адже Хрестоматію, до якої включені ці «безцінні» рядки, також укладали люди, котрих фахівцями з методики початкового навчання назвати складно...
Оригинал
