Osvita.ua Блоги Владимир Белый: почему у нас нет ни одного лицея
Владимир Белый: почему у нас нет ни одного лицея

Несмотря на то, что у нас около тысячи лицеев, факт в том, что в Украине нет настоящего лицея

Владимир Белый: почему у нас нет ни одного лицея

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Чому в Україні досі немає жодного справжнього ЛІЦЕЮ?

Попри номінальне існування у наших містах і містечках близько тисячі ліцеїв, лишається фактом — в Україні досі не має жодного справжнього ЛІЦЕЮ! Тут, навіть не мова про ті колишні ЗОШ, які на підставі наявності сильного педагогічного колективу змінили свою назву на «ліцей». ПРОБЛЕМА у тім, що ті наші ліцеї, котрі були започатковані як окремі заклади для старшокласників при різних ВНЗ, також не дотягують до статусу справжніх.

І з багатьох причин.

ПО-ПЕРШЕ, самі наші університети у цьому контексті також далекі до справжніх. Головною причиною того є неподолані практики «навчання», яке допускає списування (навіть більше) серед студентів та «наукова діяльність», яка зрослася з плагіатом та псевдонауковими «дослідженнями» серед викладачів.

Цей якісний індикатор діяльності на її справжність і робить проблему системною.

З одного боку наші університети не стали потужним замовником на абітурієнтів з профільною навчальною підготовкою високого рівня. У нас ВНЗ досі ладні не тільки взяти до своїх лав чи не кожного, а й з більшим драйвом занурюються у набір студентів на платній основі, у якому ще нижчі вимоги до рівня освіти її здобувачів.

З іншого боку, відсутність такого запиту не мотивує організаторів сегменту шкільної освіти до повноцінного впровадження профільно-поглибленого рівня вивчення наукоємних предметів у широких масштабах.

Я вже не кажу про плачевний матеріальний стан навчальної бази наших університетів та дефіцит гарних молодих науковців, готових у них працювати з молоддю так, щоб університет дійсно був джерелом новоякісної національної еліти.

ПО-ДРУГЕ, наша пострадянська структура загальної середньої освіти настільки своєвільно та хаотично здеформована, що тут скоріше «система, коли ніякої системи». Тих же «ліцеїв» у нас ЯКИХ тільки не має! У нас ТАКІ як вікові, так і якби профільні комбінації, що світ не бачив!

Ліцей у справжньому своєму форматі є репером якості структури освіти, бо ставить вікові та індивідуальні освітні особливості молоді у площину їх природної відповідності. Організатори тієї структурної моделі, у якій ліцей є окремим закладом виключно для старшокласників, виходять з того, що не варто шукати обхідних шляхів до законів природи (людської зокрема), бо розуміють їх онтологічну відмінність від законів юридичних.

Природу не можливо вмовити до того, на що вона «не підписувалася».

Справжній ліцей – це вже не школа і ще не університет, бо учні з 16 до 18 років вже не діти, але ще й не дорослі. Відповідно до українських юридичних норм у тому числі.

ПО–ТРЕТЄ, з попереднього випливає невідповідність нашого ЗМІСТУ освіти для тих учнів, кого ми називаємо ліцеїстами. Навчальні плани «ліцею», що містять для учнів 10-11(12) класів більш ніж двадцять предметів апріорі позбавляють їх:

а) справжнього профільного ЦИКЛУ (4 – 5 предметів) поглибленого вивчення основ наук на високому рівні складності, бо більшість предметів ніяк не може мати більше 1-2 годин на тиждень. Це у цифровому вимірі. У якісному ще гірше, бо вона (якість) залежить не лише від повноцінно поданої учням інформації, а у значно більшій мірі від кількості часу присвяченому на її опрацювання через різні завдання та вправи по її (інформації) застосуванню. Останнє без вчителя одними «домашніми» завданнями не досягається. До речі, у справжньому ліцеї взагалі не буває фрагментарних щоденних «домашніх» завдань, бо навчання базується не на фрагментарних, а циклічно-комплексних принципах.

б) здорового режиму праці та відпочинку хоча б на рівні мінімальних вимог СОЗ (світової організації здоров'я): щодня 7-8 годин в аудиторіях та 4-5 годин вдома інтелектуальної праці високого рівня виснаження, бо щодня доводиться працювати з новим контентом. Відтак наші старшокласники досі лишаються рабами, завдяки яким влада прикриває свою нездатність вирішити проблему оптимального співвідношення кількості педагогів до кількості учнів системи, яке б відображало специфіку кожного ступеня навчання.

ПО–ЧЕТВЕРТЕ, кадрова політика щодо працівників ліцею також не йде далі «політики, коли не має ніякої політики». Замість природно потрібної системної селекції почасти діє принцип «негативного відбору», в основі якого «призначення висуванців», бо ж у нас ліцеї у «престижі». Більше того, досі як на посади директорів, так і вчителів не має бодай якогось консенсусу щодо майбутньої процедури конкурсного відбору.

У справжньому ліцеї не будуть ефективними ті вчителі, основне педагогічне навантаження яких роками полягало у роботі з учнями основної школи. Невеликий сегмент навчальної роботи зі старшокласниками у загальному навантаженні вчителя не зробить потрібної «закваски» не тільки для поглибленого вивчення предметів профільного циклу, а й для загальноосвітніх предметів.

Для повноцінно врахування специфіки старшої школи потрібні навики тієї принципово іншої психології взаємин, що як кажуть діє «автоматом». Вже не кажучи про дії «на автоматі» щодо складних розділів програми та вправ і завдань до них. Саме на цьому тримається наша перманентна проблема надмірної істеричності «виховного спрямування» у школі, де поєднуються класи І–ІІІ ступеня, чого практично позбавлені справжні ліцеї. Нагадую, у нас поки таких не має.

ПО-П'ЯТЕ, схема за якої до 10-го ліцейського класу можна просто перейти з 9-го, а не завдяки успіху під час конкурсного відбору, що у свою чергу є наслідком успішного навчання в основній школі (5 – 9 класи), зафіксованого у ході підсумкової державної атестації у формі ЗНО апріорі позбавляє ліцей іншого ніж школа сутнісного формату, а значить і окремого статусу.

Більше того, така модель позбавляє систему освіти задіяти природні освітньо-мотиваційні чинники впливу на учнів, без яких розмови про якість освіти стають не більше ніж бажаність, а не успішна модель. Саме відсутність інституційних переходів з одного циклу навчання до наступного без незалежного оцінювання КОЖНОГО учня і є фундаментом так поширеного у нас переконання, що школа нікому не потрібна. Мовляв, у ХХІ століття увірвався Інтернет і школа скінчилася. Звісно, в умовах відсутності суспільних механізмів СПОНУКАННЯ до навчання мало хто просто з цікавості схоче «гризти граніт науки».

ЛІЦЕЙ – це та «цукерка», котра зазвичай у світі є так бажаною чи не кожному учню основної школи. Дев'ятикласники лягають спати і мріють дочекатися моменту, коли стануть ЛІЦЕЇСТАМИ у новому більш потужному ніж їхня школа закладі. Звісно, якщо ліцей СПРАВЖНІЙ. У тих, хто вчиться ще у 5–8 класах цей стан ще попереду, але вони про нього вже чули.

Такі стратегічно важливі для якості освіти локальні елементи організації системи загальної середньої освіти (ліцей і вся супутня йому інфраструктура) давно стали звичною успішною практикою у сотнях країн світу.

У нас таке поки лише у планах та й то, не факт, що й справді наш освітній менеджмент вищого державного рівня таки за цю роботу нарешті візьметься по-справжньому. Щоб не лише назви змінити.

А ти, авторе, що окрім цієї статті зробив для того, щоб в Україні нарешті почали поставати СПРАВЖНІ ліцеї? Критикувати чи не кожен може.

Є дещо.

Мої найбільші особисті сподівання на ті напрацювання, що у розділі «Структура освіти» (провідні експерти О. Шаров, В. Бєлий) у концептуально-проектному документі «ДОРОЖНЯ КАРТА ОСВІТНЬОЇ РЕФОРМИ (2015 – 2025)», який експертна група підготувала на запит менеджменту вищого державного рівня як нової правової платформи для реформування національної системи освіти.

Звісно, життя нас навчило, що «людина бажає, а лише Господь вбачає». Так, з одного боку носії набутого практичного досвіду роботи у закордонних справжніх ліцеях, до числа яких відноситься автор статті та, наприклад, ряд експертів вважають, як ось Ірина Єгорченко (інститут математики НАН України): «Щодо пункту 1.2.1. проекту закону «Про освіту»:

а) необхідно підкреслити, що профільна старша школа має бути відділена фізично та інституційно від базової середньої школи – відсутність такого відділення не дозволить досягти цілей якісної освіти в профільній старшій школі;

б) певні групи стейкхолдерів (перш за все директори «престижних» шкіл, «бізнес» яких побудований на залученні першокласників на основі реклами успіхів старшокласників) будуть чинити спротив такому відділенню».

Тобто, з іншого боку ще невідомо, ЩО виберуть у підсумку політики та посадовці: справжній ліцей чи черговий його симулякр?

Оригинал

Освіта.ua
01.03.2016


Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Розвиток дитини

Спасибо,
не показывайте мне это!