Osvita.ua Блоги Виктор Громовой: «цветущая жизнь» школы
Виктор Громовой: «цветущая жизнь» школы

Надо обратить внимание на «мелкую» проблему цветов, как искаженного атрибута школьного праздника

Виктор Громовой: «цветущая жизнь» школы

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины

Квіти, як правило, є одним із атрибутів свята. Попри всі маразми нинішньої школи, досить часто вчитель повертається зі школи із квітами в руках. Свято знань чи свято останнього дзвоника, 8 березня чи день вчителя, традиційна зустріч з випускниками чи навіть звичайнісінький іспит у нас є приводом для урочистого вручення квітів вчителям.

Перша доброволець Корпусу Миру Елоїка Фостер, яка у 1996-98 роках викладала англійську мову в моїй гімназії, сама була здивована нашими традиціями вручення квітів і дивувала наших вчителів фразою: «У нас, в Америці, такого немає!».

Утім «що занадто, те не «здраво», адже «квітуче життя» поступово стає звичкою і зрештою квіти вже не створюють святкового настрою.

Як директор гімназії, я щороку просив не витрачати кошти на квіти під час проведення випускних іспитів (чи хоча б звести ці витрати до мінімуму).

Переконаний, що і день народження директора не повинен перетворюватись на загальношкільне свято у результаті якого його кабінет перетворюється на оранжерею. Вітають то не директора як людину, а перш за все «директорське крісло» і хто в ньому сидить для більшості «ходоків» не має аж ніякого значення. Тож не завжди щирі вітання та квіти, як їх супроводжують, свято в душі аж ніяк не зроблять!

Пригадую як традиція забезпечення «квітучого життя» вчителям під час випускних іспитів, штовхнула мене, випускника школи, на вчинення серйозного правопорушення. Наша класна керівниця доручила мені і ще двом моїм однокласницям принести як мінімум три букети квітів на черговий іспит. Вдома у нас на той момент уже всі квіти відцвіли. У моїй рідній Новій Празі (Кіровоградська область) їх ніхто не продавав, а попросити в когось було якось незручно, тож, озброївшись ножицями, ми вирушили на нічне квіткове «полювання». Жертвою шкільних традицій (іспит – це свято!) стала одна бабуся у якої ми ще в день нагледіли найкращі клумби… Добре, що наша доблесна міліція тоді не переймалась такими дрібними злочинами, а то така витівка могла б мати для нас дуже сумне продовження. У школі ж нас похвалили, адже поцуплені нами букети були найкращими. Та навряд чи вони були в радість нашим вчителям, адже дарували ми їх «по рознарядці», а не за благородним порухом душі.

Перші шість років своєї педагогічної кар’єри я працював організатором позакласної роботи. Коли вперше організовував свято першого дзвінка, подбав про те, щоб нікому не забули вручити квіти (часто вони не дістаються технічкам чи медсестрі), але не звернув уваги на те, які квіти вручаються вчителям. Як виявилось, у цій школі існував своєрідний «табель про ранги» букетів. Тож, після урочистої лінійки мене чекав «шкандаль»: чому тим вчителям вручили букети троянд, а мені, заслуженому вчителеві, лише піони!? У наступні роки доводилось просити учнів «не ображати» саме цю вчительку квітами не її рангу...

А це призводило до того, що публічний церемоніал вручення квітів перетворювався на зарегламентовану процедуру: ось ці квіти «покладаємо» до пам’ятника (це роблять ось ці учні), а ці вручаємо (троянди від кожного класу усім учителям-предметникам та класним керівникам). Звісно, себе я не включав до списку тих, хто мав обов’язково отримати квіти «відповідного рангу», тож завжди отримував якусь «неформальну» квіточку від «незапланованого учня». І в цьому була справжня втіха.

Уже коли був директором гімназії, знайшов простий раціональний спосіб куди подіти оберемки квітів, які вручали мені та моїм завучам. Наші учні вже після лінійки розносили ці букети спонсорам та друзям гімназії. Багатьох з них така несподіванка щиро тішила, тож такий знак уваги підсилював їх прагнення допомагати гімназії.

Утім я знаю і інші приклади «вторинного» використання подарованих дітьми квітів у «мирних цілях». Досить часто їх потім несуть «начальству» (іноді працівники управління самі замовляють у якійсь школі пару букетів з тим, щоб було чим привітати когось з днем народження). Маю і приклади того, як особливо підприємливі вчительки повертали букети з «8 березня» знайомим квіткаркам для повторного продажу.

Коли ж у 2005 році я «сходив» у начальство (був начальником управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації), виявилось, що «квітковий бізнес» може досягати серйозних масштабів. При управлінні освіти існував загадковий фонд підтримки національної школи через який десятки тисяч гривень коштів з обласного бюджету витрачались «на квіти». Псевдофонд я відразу ж закрив, а зекономлені на квітах кошти пустив на комп’ютеризацію Інституту післядипломної освіти. Відповідальності ж за поцуплені «на квіти» гроші так ніхто і не поніс...

Я далекий від думки, що наші традиції «квіткових церемоній» в школі можна і потрібно швидко зламати. Та немає сумніву в тому, що слід звертати увагу на таку «дрібну» проблему: квіти як деформований атрибут шкільного свята.

Оригинал

Освіта.ua
25.02.2016

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!