Елена Панич: надо пройти этап автономии в образовании

Автор: Елена Панич, кандидат исторических наук, Национальный педагогический университет им. Драгоманова

Ці дискусії про реформування освіти феєричні. Після них виникає дивне враження "несинхронності" реформаторських досвідів. Так, різні країни, в тому числі, європейські, в тому числі розвинені, проводили реформи освіти. Доволі успішні реформи. Принаймні порівняно з нами. Запозичити їхній досвід начебто легко, але й нелегко.

Уявіть собі розмови на кшталт: "От у Польщі кожен вчитель має право вибирати собі програму і підручники для навчання,... але зараз вони вже відмовляються від цього і переходять до загальнонаціональної програми...", або "Десь там був принцип "гроші ходять за учнем (студентом)", ... але зараз ця країна відмовилася від цього через якісь труднощі", або "В них традиційно університети були автономними і навіть такого феномену як "диплом державного зразка" ніколи не було, ... але зараз контроль держави над цими закладами посилюється"... Ну, і таке інше в такому ж дусі.

Послухавши це, єдина думка, яка виникає у наших світлих реформаторських головах: "Весь світ поступово відмовляється від зайвої автономії, йде до уніфікації, посилює роль держави в освіті. То нащо ж нам повертатися до їхнього минулого, коли можна зразу перейти разом із ними до "вищого етапу реформування"?.. Тим більше, що в нас явно ніхто не готовий до автономії і не хоче її. І взагалі, нащо читати якогось поляка Герчинського, якщо треба читати наше національне надбання Сухомлинського і Макаренка (та інших великих мислителів тоталітарної доби - додам від себе)"

Ох, ця свята віра в те, що у нас "ніхто не готовий до автономії", що "як тільки дамо їм волю", то будуть одні лише зловживання, і що всі живуть лише для того, щоб обдурювати інших. Тому - мінімум прав, контроль, інспекція, стандартизація, уніфікація, повне одержавлення всього і всіх.

Все це без жодного розуміння тієї простої речі, що люди, які дійсно звикли до свободи, напрацьовують інший рівень довіри. Тому вони можуть на якомусь етапі сформувати нові стосунки з державою, передавши їй більше повноважень. Це буде ефективно, але лише тому, що саме завдяки своєму попередньому досвіду вони виробили розуміння цінності таких стосунків. Цей етап неможливо оминути. Його треба пройти, етап "роздержавлення" освіти, розгерметизації і максимальної автономії освітніх інституцій. Відмовитися від спокуси перестрибнути через це під приводом "там вже від цього відходять".

Оригинал