Osvita.ua Блоги Виктор Громовой: рынок образовательных услуг
Виктор Громовой: рынок образовательных услуг

Нужен «равный доступ к качественному образованию», а не только рынок образовательных услуг

Виктор Громовой: рынок образовательных услуг

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

«Вы все обслуживающий персонал», а «учителя - обслуживающий персонал с навыками, позволяющими лучше услужить», - такі фрази полюбляє кидати вчителькам директорка колись інноваційної гімназії, яка тепер перетворилась у непродвинуту школу для мажорів. Зумієш «услужить» барині, тобто їй персонально, можеш «услужить» мажорам та їх недалеким маманькам, будеш «у шоколаді».

Не тільки в цій гімназії замість засіву «розумного, доброго, вічного» (а це і є перш за все процесом здійснення ціннісного орієнтування!), а в будь-якій українській школі тепер надаються «освітні послуги».

Зайве доводити, що утвердження підходу до місії школи як до надання «освітніх послуг», виявилось вкрай згубними для освітнього процесу у вітчизняній школі. У кінці ХХ – на початку ХХІ століття привнесення в педагогічну свідомість псевдоноваторської ідеї «освітньої послуги» по суті стало виправданням для провалів у реалізації виховної функції школи. Утім, навіть наприкінці ХІХ століття розуміли, що освіта не є товаром, який легко продається і купується. У тодішніх гімназіях брали гроші не за «надання освітніх послуг», а за «право учения». Учень отримував право долучитись до освітнього процесу, а вже як хто міг скористатись цим правом було його проблемою.

Намагання звести високу місію освіти в суспільному розвитку до надання освітніх послуг, по суті є способом самоусунення педагогів від виконання цієї місії шляхом примітивізації ролі школи. «Сіяти розумне, добре, вічне» означає не тільки і не стільки передачу певного обсягу знань за точно визначену у розкладі занять кількість академічних годин. Послуги перукарні, хімчистки чи похоронного бюро аж ніяк не співставні з тим, що пропонує школа як особливе інтелектуальне середовище і механізм партнерства усіх учасників освітнього процесу. Те, що багато шкіл чи окремих педагогів не завжди справляються із засівом «розумного, доброго, вічного» не є підставою звужувати їх функції до надання певних освітніх послуг. Насправді більшість таких шкіл-аутсайдерів чи «вчителів-урокодавців» спроможні надавати лише псевдопослуги («зробити медаль», видати атестат з липовими оцінками тощо), які є відвертою профанацією справжньої освіти.

Шкільна освіта не є товаром і недоречно та недалекоглядно застосовувати «ринкову» термінологію для характеристики освітнього процесу.

Образовательный процесс – это сложный механизм партнерства всех его участников, требующий от них общей работы и взаимной ответственности. В отношении детей не должно быть места рыночным отношениям “ты мне – я тебе”… Образование – нерыночное социальное благо, на которое имеют право все граждане нашей страны. Участники Форума предлагают: Отказаться от пагубной для педагогического процесса идеологии "образовательной услуги", так как учитель в процессе своей работы не оказывает населению услуг. Резолюция II Всероссийского педагогического Форума, Санкт-Петербург, 29 июля 2010 года.

Звісно, з точки зору економіста, освіта – це сфера нематеріальних послуг. Та, на мій погляд, не слід абсолютизувати цей суто економічний підхід. Як не слід, механічно переносити в освітню галузь категорії ринкової економіки (ринок освітніх послуг, вартість освітньої послуги тощо).

Шкільна освіта – це не тільки і не стільки «послуга»! Це перш за все соціальне благо, спосіб відновлення і розвитку суспільного інтелекту, інститут ціннісного орієнтування…

Тож держава має забезпечувати «рівний доступ до якісної освіти», а не лише розвивати ринок освітніх послуг.

Якщо ми сприймаємо дітей виключно як «споживачів», а їх батьків як замовників «освітніх послуг», ми свідомо чи несвідомо культивуємо споживацький підхід. Якщо я «купую» освітню послугу, то (за аналогією з перукарнею чи рестораном) забезпечте моєму синові «12 балів з англійської», зробіть моїй доньці на виході зі школи золоту медаль…

Споживацький підхід ігнорує той факт, що освіту не можна взяти, її можна лише здобути.

Освітній процес є надзвичайно складним процесом взаємодії всіх його учасників, який не вписується в формальні рамки освітнього договору між тими, хто надає освітні послуги і тими, хто їх споживає.

Я не кажу вже про те, що зведення величної місії школи до надання освітніх послуг, для багатьох педагогів абсолютно неприйнятне і навіть образливе. Знаю чимало вчителів з великої літери, які це сприймають як елемент морального і професійного приниження: «Я не надаю освітні послуги з вивчення математики, я математикою розвиваю логічне мислення, вчу точності і відповідальності… тож не треба мене робити обслуговуючим персоналом».

Дійсно, термін «освітня послуга» у громадській свідомості трансформує звичний статус «вчителька моя, зоре світова» до рівня персони, яка «надає послуги». Ще вчора треба було «серце віддавати дітям», а тепер достатньо лише професійно чи не дуже професійно надавати освітні послуги?!

Оригинал

Освіта.ua
22.01.2016

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!