Osvita.ua Блоги Владимир Белый: деньги - учитель - деньги
Владимир Белый: деньги - учитель - деньги

Низкий уровень зарплат учителей не позволит изменить дела к лучшему, потому что кадры решают все

Владимир Белый: деньги - учитель - деньги

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Справжність пронародності уряду буде не у популістському «каждой сестре по серьге», а залучення гарантованих ресурсів для ШКОЛИ, бо саме вона є тим, через що проходить кожен громадянин країни без виключень. Що окрім доходів від корисних копалин та звісно совісті правителів може бути більшою гарантією для стабільного гідного фінансування шкільної системи як народної структури?

Якщо давно відомо, що російський демократ закінчується там, де починається національне питання, то схоже, що новітній український демократ закінчується там, де починається по-справжньому пронародна суспільна політика.

Для початку досить взяти відоме: «Бандитське вбивство однієї людини є злочином, а закатовані, репресовані чи вбиті у наслідок урядових рішень – статистика». Багато чого аморального можна прописати у парламенті так, щоб формально отримати підстави видавати чорне за біле. Щодо останнього у контексті означеної теми давно варто подивитись на загальнонаціональні мінерально-сировинні ресурси (корисні копалини). У нас вони раптом опинилися у приватних руках. Якщо раніше для такого не було достатньо навіть військової сили, то тепер для цього достатньо «прийняття рішення». У країнах з такою організацією суспільно-економічних відносин народу, який начебто ДЕМОС, живеться тяжко - як колись рабам.

Втім, все більше освітній рівень жителів планети дозволяє не жити пропагандою, а розрізняти моральне від аморального. Більше того, у житті цілих народів успішно втілено зразки дійсно моральної суспільної самоорганізації. Тут ключовим словом є «організація», бо діє система правил життя за якої аморальність переводиться в юридичну категорію, а відтак по-справжньому має місце дійсно пронародна державна політика.

УРЯД

Якщо нашому попередньому уряду такі суспільні сенси були ні до чого, то маємо сподіватись, що для теперішнього це не так. Тому задля не лише декларацій, а для реального здійснення пронародної політики нашим новим/старим посадовцям вкрай необхідним є досвід сучасної Норвегії, котра «сприймається як гарна ідеалістична казка про тролів. Норвегія – країна, у якій немає утопічного ідеалізму, бо всі утопічні схеми стали частиною законодавства, урядової практики і повсякденного норвезького життя. Для ідеалізму і фантазій не залишилося місця - його замінили простою дійсністю» - Роман Чайка.

Звісно, що матеріальні блага громадян не робляться на пустому місці: «Нащадки вікінгів вже віддавна на другому місці серед експортерів газу та на п'ятому як нафтові продавці. При цьому увесь енергетичний сектор уряду (як зрештою усі міністерства та фонди) і найбільша приватна (колись державна) компанія Statoil (Статойл) прозорі, як джерельна вода і кожен норвежець чи будь-який іноземець, у якого є доступ до Інтернету, може вільно ознайомитися з усіма операціями видобутку, переробки та експорту нафти й газу. А також - усіх прибутків, видатків, податків і, навіть, прогнозів та планів компаній та норвезької влади. І таку ж інформацію можна переглянути і щодо окремих урядовців та чиновників».

Найціннішим у прикладі Норвегії є те, що тамтешня еліта лише за рахунок здорової порядності зробила так, що «нафтогазові ресурси реально належать усім сучасним вікінгам – живим і ще ненародженим. Прибутки з продажу розподіляються на кожного громадянина держави і частково ідуть у Глобальний урядовий пенсійний фонд (GPF Global) для майбутніх норвежців, яким доведеться жити тоді, коли скінчаться запаси газу та нафти. І ця модель визначена законами. Усі норвежці є християнами, капіталістами, соціалістами та монархістами водночас. І королівська сім'я, і уряд з парламентом, і кожен норвежець таку модель люблять і всіляко оберігають від змін та криз. Для майбутніх дітей нинішнє покоління з 5 мільйонів норвежців уже назбирало...460 мільярдів доларів» - Роман Чайка.

Норвегія у цьому питанні випереджає країни ЄС, бо там лише ініціюють створення загального грошового запасу для свого майбутнього. Тим не менш вже й стара «капіталістична» Європа приміряє себе до пронародних стандартів сучасної Норвегії. При цьому для перспектив українського вчительства щодо грошового забезпечення своєї праці орієнтиром може бути фраза робітника з нафтової вишки у Норвезькому морі: «Зарплата у мене гарна, майже як у вчителя». 
Наші урядовці мають розбудити свою спершу людську, а потім і політичну совість та привселюдно показати на цифрових порівняльних слайдах ті колосальні обсяги українських природних надр, про які школярі взнають на уроках географії, а їхні батьки вже давно забули.

Чому це не робиться досі? Чому досвід подібний норвежському, який сповідують багато інших країн у нас не набуває розголосу? Чому у нас мало хто знає, що попри всі плачевні показники Україна займає 7 місце у світі за рівнем зарплат начальників? Вже не кажучи на скільки реальний їхній матеріальний рівень життя перевершує навіть ці доходи. Якби ці суспільні смисли пророблялися нашими урядовцями, то їм давно не потрібно було пояснювати мізерну вчительську зарплату дефіцитом бюджету.

НАДРА

Саме у по-новому організованому використані природних ресурсів української землі й лежать гарантовані власні, а не запозичені кошти як для гідної зарплати своїм вчителям, так і для гідного пенсійного забезпечення усіх громадян.

За даними експертів роботодавців, тільки за основними корупційними напрямками з легального обороту у кармани чиновників виводилось понад 160 млрд гривень національних багатств щороку, а значить суспільство і національна економіка позбавлялися необхідних ресурсів для розвитку. Так «В 2013 году было выдано более 820 спецразрешений на пользование недрами. В каждом случае специальное разрешение предусматривает обязательный мониторинг и научное сопровождение - по сути взятка. За предыдущие три года было выдано около 2000 лицензий, поэтому только за услуги мониторинга предприятия платили ежегодно до 200 млн. грн. При этом по многим предприятиям суммы договоров на одно месторождение составляют от 150 тыс. до 3 млн грн. Поэтому общая сумма таких платежей в разы больше. Вместе со взятками и другими поборами ежегодно по отрасли чиновники "зарабатывали" 500 млн грн.» пише LB.ua

Звісно, актуалізувати подібний вектор дії здатні лише ті державні менеджери, котрі за своїм внутрішнім духом є по-справжньому державницько-народними та мають відповідне часу бачення ролі шкільної освіти для долі країни. Маючи приклад Норвегії, Арабських еміратів чи Саудівської Аравії вже не сказати: «Такого ніде не має!» Тут хіба що можна, як в Україні, - лише замовчувати. Треба до влади залучати не ті «таланти», що спроможні «пояснити» непопулярні рішення, а людей, здатних взятися за впровадження по-справжньому моральних пронародних рішень. Якщо започаткувати новий соціальний механізм, що по сутності є порядно-моральний, то й «пояснювати» нічого не треба буде.

На часі поруч з надіями постала проблема того, щоб не вийшло у нас як раніше, коли:

  • голова Верховного суду «читає» телеглядачам міні-лекції яким має бути суд;
  • віце-прем’єр міністр «просвічує» населення про кількість працюючих та пенсіонерів;
  • міністр освіти «пояснює» феномен у 750 університетів;
  • міністр ЖКХ «вражає» статистикою зношеності комунальних систем;
  • міністр фінансів «шокує» структурою бюджетних надходжень, де грошей від продуктивного бізнесу «кіт наплакав»;
  • тощо.

Задача нового уряду у тім, щоб зняти з черги денної питання на кшталт ось таких: «Вас, урядовців, долучили до процедур РОЗМОВНОГО жанру на державницьку тематику чи поставили до ДІЯЛЬНОСТІ, котра здатна на позитивно-продуктивний ЕФЕКТ, ефект для країни, а не лише для вашого гаманця? За ЩО вам платять гроші – за ведення формальних процедур як таких чи за організацію суспільно-економічних відносин так, щоб зростав рівень життя працюючих, а не лише тіньові доходи чиновників?»

Зрозуміло, що у владі працюють не лише люди з розумом-хитрістю. Є серед них і талановиті експерти з розумом-мудрістю. Саме останні здатні усвідомлювати, що «У гонитві за прямою ТАКТИЧНОЮ вигодою ТЕХНІЧНОГО плану перехід на замкнуті і тому «легко осяжні» структури ПЛАНОВОГО господарства, виробництва, освіти і навіть національної політики неминуче приводить до підміни дієвих ГЛИБИННИХ процедур тим чи іншим різновидом ПОВЕРХНЕВИХ, що створюють лише видимість справи. Немає нічого нового в такій постановці: використання існуючого арсеналу зручних, хоча і свідомо механічних структур, замість потрібних, але дуже складних або незручних органічних структур, які забезпечили б адекватні глибинні процедури дії. При цьому випускається з уваги небезпечний ефект накопичення створюваної патології, яка часто виявляється найнесподіванішим чином» - Милослав Балабан. Хто як не вчителів мали не забувати про своє місце та про свою роль у власній громаді: з одного боку – роби свою справу гідно, а з іншого – роби навіть більше, ніж від тебе вимагається формально. Головне не віддавайся душею тим проце-ДУРАМ, що лише створюють видимість справи.

Натомість у нас для багатьох орієнтація на розумне, добре і вічне, щоб по-справжньому є недоречною, бо тільки матеріально вагомий зиск сприймається тією «сорочиною, що ближче до тіла». Але ж не стільки вчителів, як всю національну громаду, котра не дбає про гідну зарплату для власних вчителів вже за недалеким історичним рогом чекає гірка розплата. У нас дійшло до того, що у «сучасній» українській школі вчителів-чоловіків практично взагалі не має, бо як чоловіку прогодувати сім'ю на вчительську платню? Жодна країна світу не доводить кадрову структуру своєї освітньої системи до такого гендерного спотворення.

КЛЮЧ

Щодо питання як ключа до правильної відповіді на актуальну освітню проблему, то давайте розглянемо хоча б два наступних:

  • Чи може освітня система бути ефективною в умовах, коли більшість як учнів/студентів, так і вчителів/викладачів та батьків до звички списувати та надіятись на вгадування чи на «авось» ставляться поблажливо?
  • Чи є в учнів/студентів та вчителів/викладачів, які багато читають, виконують багато різноманітних вправ, розв'язують багато задач впевненість, що саме вони матимуть високий матеріальний статок як пряму функцію від рівня своєї освіченості?

При цьому треба усвідомлювати, що читати матеріал, що спонукає до розумової аналітики і читати інформаційні цікавинки не одне й теж у контексті питання освіти. Як не одне й теж розв'язування задач, виконання вправ, що потребують осмисленого застосування наукового масиву і вгадування відповіді з поміж запропонованих варіантів.

Не тільки бізнес, а й університети та заклади ПТО здатні самостійно заробляти живі гроші, але ж не школа. В Україні давно не соціалізм, коли підприємства та колгоспи піклувались про школу та про вчителів, а справжнісінький капіталізм. Чому ж тоді наш державний менеджмент дотепер тримає вчителя в умовах ще гірших, ніж при соціалізмі? Чому держбюджет навіть скромних за капіталом країн гідно фінансує як школу, так і працю вчителя, а у нас навіть слабкі голоси щодо грошей для школи та вчителя гасяться страшилками про популізм та інфляцію?

Чому для організації роботи вчителя наша держава застосовує принцип остаточного фінансування? Ці та подібні питання пролягають через одну площину: «Для ЧОГО та для КОГО народ утримує свій державний менеджмент? Для пільгового існування своїх бізнес-олігархів та номенклатури чи задля власного майбутнього, яке неможливе без добре фінансованої народної освіти?» При цьому на «страшне» питання: «Де взяти гроші?» є проста відповідь, котрої весь час ухиляється наша владна верхівка. Її мимовільно, не пов'язуючи з освітою, якось промовив колишній високо посадовець Олександр Мороз: «Що має держава із води, піску, землі, гранітів, покладів? У нас рентні платежі у 8 -10 разів менші, ніж у європейських країнах. Ми за рахунок цих джерел надходження можемо отримати соціальний бюджет і збільшити людям виплати».

Гарантією реального, а не декларативного зміцнення школи можуть бути рентні платежі цільового призначення. Було б бажання визнати принципову різницю між місією школи та тієї частини суспільства, що називається економічною сферою, де потрібна справжня продуктивність, а не просто експлуатація ресурсів під прикриттям риторики з трибун та екранів.

Не важко здогадатись чому актуалізацію питання природної ренти у контексті освіти намагаються подати як утопію чи дилетантство. Але хто? Менеджмент, що далекий від народу, адже зазвичай живе не поруч з нами, а у лісах за високими парканами. Втім, країн із суспільно справедливим розподілом природної ренти стає все більше. У світі зростає усвідомлення різниці між достатком завдяки особистому розуму та праці і «капіталом», що отримується експлуатацією надр, природи і самого народу. Закордонні політики розуміють, що збереження порядків, коли матеріальний зиск від природних багатств країни не поширюється на всіх жителів призводить до суспільної напруги. Чіплятись за такий «куш» і далі означає бути ворогом самому собі щодо власного майбутнього.

Нашим державним менеджерам пора предметно оцінити, наприклад, те, що «шведський громадянин виробляє частку у ВВП країни у шість разів більшу, ніж українець, але ж українець має персональний дохід у 18 РАЗІВ менший!!!» Тобто, українець є потрійно експлуатованим порівняно з працівниками «капіталістичних» країн світу! До речі, не треба зверхньо чи співчутливо дивитись на сучасні країни Африки. Зараз не проблема зазирнути до них через відео з Інтернету. Якщо зробите, то будете несподівано вражені і стане ще більш боляче за свій рідний край. 
Майдан актуалізував запит суспільства на владу пронародну за сутністю. До цього виявилися здатні долучитися навіть такі затяті бізнесмени як Коломойський, Тарута та інші не шкодуючи власних коштів на зміцнення оборони держави. Є надія, але є й сумніви, бо «до сих пор Кабмин не подготовил ни одной инициативы, которая заставила бы платить олигархов. Хотя у власти есть возможность повысить доходы бюджета, прямо не повышая фискальную нагрузку на простых людей. Например, в Украине самые низкие ренты (у нас это называется плата) за пользование недрами для добычи полезных ископаемых. Они в разы ниже, чем в России, не говоря уже о Европе. Но повышение платы за пользование недрами – это фискальная нагрузка на олигархов. А на это власть, похоже, пойти не может. Предложенные антинародные законопроекты дают вполне наглядный ответ на вопрос, кто выиграл в Украине в результате революции. Если бывшее правительство было "семейным", то нынешнее заслуживает гордого эпитета "олигархическое" – Сергій Лямець.

Не приведи Господи, щоб останній епітет щодо нашої влади виявився правильним. Якщо у такому стані справ кремлівська влада висадить ударний десант на теперішній, за її означенням незаконний, Кабмін у Києві як свого часу СРСР на «палац Аміна» в Афганістані, то постає велике питання: «Чи вийде народ на захист уряду, який не поспішає ставати пронародним так, як він боровся проти ненависного президента?»

Справжність пронародності уряду буде не у популістському «каждой сестре по серьге», а залучення гарантованих ресурсів для ШКОЛИ, бо саме вона є тим, через що проходить кожен громадянин країни без виключень. Що окрім доходів від корисних копалин та звісно совісті правителів може бути більшою гарантією для стабільного гідного фінансування шкільної системи як народної структури?

При цьому не мова про фінансування освіти як такої взагалі, бо надлишок студентів у системі ВНЗ призведе лише до профанації не тільки освіти як такої, а й держави в цілому. Дивіться на 128 мільйонів населення Японії з такими її хай-тек підприємствами як Canon, Casio, Daihatsu, Fujitsu, JVC, Hitachi, Konica, Mitsubishi, Nintendo, Olympus, Panasonic, Pioneer, Sharp, Shimano, Sony, Toshiba, Yamaha, що їхню продукцію купує весь світ припадає 2,5 мільйона студентів, а у нас ті ж самі 2,5 млн. на 46 млн. населення і без по-справжньому сучасного виробництва. Невже і нова влада всього лише заговорить проблему псевдоосвіти у системі ВНЗ? Від надмірної її доступності ще й нівелюються стимули до організації навчання у школі на по-справжньому якісному рівні.

Низький рівень оплати праці вчителів ніколи не дозволить змінити справи на краще, бо ВСЕ вирішують кадри. Міністерські та владно-представницькі у першу чергу.

Оригинал

Освіта.ua
15.01.2016

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
ііііі
В 1916 году средняя зарплата рабочего в Российской империи равнялась 250-280 рублям в год. Картофель тогда продавался по 13 копеек за пуд (16 кг), говядина – 4.50 за пуд, масло сливочное – 17 рублей за пуд. Вывод: за месячную зарплату дореволюционный учитель мог приобрести, по ценам того времени, 1078 кг говядины или 37 тонн 320 кг. картофеля. Ежегодно у него оставалось 500—600 рублей. Невостребованные деньги наш исторический коллега помещал в банк под проценты.
ііііі
А дополнительные уроки оплачивались в размере 75 рублей в год – и это лишь за 1 «лишний» урок в неделю. Опытные учителя получали 2500 рублей в год. Для более точного понимания размера зарплаты дореволюционных учителей следует учесть, что царский рубль 1910 г. имел высокую покупательскую способность. Так, обладатель банкноты стоимостью 10 рублей мог обменять ее в Госбанке на монету 10 рублей золотом. Масса монеты 8,6 г., содержала золота 900-й пробы 7,74 г. 2410 рублей - это 241 червонцев монетами общей массой 2072,8 грамма, содержала 1865,3 г. золота. В современных рублях: 1865,3 × 1770,64 руб. = 3304710,58 рублей в год или 275392,58 рублей в месяц.
ііііі
Как жилось сто лет назад обычному учителю, каковы были его доходы и потребительская корзина? Архивные данные сообщают о царицынском учителе N, окончившем Саратовский университет в 1908 году и возрасте 26 лет поступившем на преподавательскую деятельность в женскую гимназию учителем географии. При нагрузке 12 нормативных (ставка) и 16 дополнительных часов в неделю учитель в год получал 1980 рублей казенного жалованья плюс 160 рублей за классное руководство и еще 270 целковых на бытовое содержание (квартиры и прочего). В итоге набегала приличная сумма — 2410 рублей.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!